Взаємозв'язок відхилень у функціонуванні психічних процесів та особливості розвитку людини
План
1. Відхилення в особистісному розвитку.
2. Первинні і вторинні дефекти.
3. Порушення між функціональної взаємодії
1. Відхилення в особистісному розвитку.
У сучасній вітчизняній психології, психіатрії та нейропсихології відхилення у психічному розвитку дитини сприймаються насамперед як результат того чи іншого ушкодження мозкового субстрату. Слідом за цими порушеннями виникають відхилення в особистісному розвитку як реакція на порушення психічних процесів.
Проте відхилення в особистісному розвитку не завжди є реакцією на якийсь дефект у розвитку психічних процесів, часто вони виникають у дітей з нормальним (що відповідає вікові дитини) функціонуванням психічних процесів.
Причини порушень розвитку особистості різноманітніші. Психолог має вміти відрізняти порушення розвитку особистості, що виникають як реакція на дефекти у сфері функціонування центральної нервової системи, від тих, що детерміновані соціумом.
Детермінанти відхилень у розвитку особистості
У вітчизняній та зарубіжній психології існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин:
- генетичних,
- фізіологічних (наприклад, ускладнення процесу пологів),
- соціальних (засвоєння неадекватних форм поведінки батьків) тощо.
У біологічно орієнтованій психіатрії й психології особистісні та поведінкові порушення в дітей та підлітків розглядаються як результат впливу генетичних факторів. Так, схильність до ризику, агресія, висока делінквентна активність у хлопчиків пов'язуються з наявністю додаткової «Y»-хромосоми. В останні роки у психології розвивається етологічний підхід, згідно з яким форми порушеної поведінки та патологічних особистісних реакцій розглядаються у контексті поведінкової активності, характерної для різних біологічних істот
У межах різних психотерапевтичних підходів особистісні порушення розглядаються як результат впливу внутріутробного розвитку, пологів, першого року життя та подальших соціальних впливів. Так, у Р. Хаббарда невротичні реакції, порушення поведінки, розумові стереотипи трактуються як наслідок сприйняття ролі матері плодом з моменту його зачаття.
С. Гроф пов'язує особистісний розвиток з особливостями перебігу передродового періоду та пологів. Він виділяє 4 «базові перинатальні матриці», що відповідають стадіям пологів та внутрішньоособистісним конфліктам.
Перша перинатальна матриця (безтурботного внутрішньоматкового існування) - виникнення почуття задоволення від колихання, купання; прагнення до того, щоб оточуючі негайно задовольняли всі потреби.
Друга перинатальна матриця (період переймів) закладає сприйняття світу як джерела безперервних та невизначених страждань, схильність до депресії, прагнення до безкровних способів самогубства.
Третя перинатальна матриця (період потуг) породжує напруженість, полярність емоційних переживань, високу схильність до ризику, кривавих способів самогубства, як прагнення до підпалюювань, бродяжництва, агресія.
Четверта перинатальна матриця (відразу після народження) пов'язана з почуттям радості, полегшення, з прагненням до подолання перешкод, формування сексуальних порушень (ексгібіціонізм, жіночий гомосексуалізм).
Згідно з теорією О. Ранка, психотравмуючою ситуацією