Взаємозв'язок відхилень у функціонуванні психічних процесів та особливості розвитку людини

План

1. Відхилення в особистісному розвитку.

2. Первинні і вторинні дефекти.

3. Порушення між функціональної взаємодії 


1. Відхилення в особистісному розвитку.

У сучасній вітчизняній психології, психіатрії та нейропсихології відхилення у психічному розвитку ди­тини сприймаються насамперед як результат того чи іншого ушкодження мозкового субстрату. Слідом за цими порушеннями виникають відхилення в особистісному розвитку як реакція на порушення психічних процесів.

Проте відхилення в особистісному розвитку не завжди є реакцією на якийсь дефект у розвитку пси­хічних процесів, часто вони виникають у дітей з нормальним (що відповідає вікові дитини) функціону­ванням психічних процесів.

Причини порушень розвитку особистості різнома­нітніші. Психолог має вміти відрізняти порушення роз­витку особистості, що виникають як реакція на де­фекти у сфері функціонування центральної нервової системи, від тих, що детерміновані соціумом.

Детермінанти відхилень у розвитку особистості

У вітчизняній та зарубіжній психології існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманіт­них причин:

  1. генетичних,
  2. фізіологічних (наприклад, ускладнення процесу пологів),
  3. соціальних (засвоєння неадекватних форм поведінки батьків) тощо.

У біологічно орієнтованій психіатрії й психології особистісні та поведінкові порушення в дітей та підлітків розглядаються як результат впливу генетич­них факторів. Так, схильність до ризику, агресія, ви­сока делінквентна активність у хлопчиків пов'язу­ються з наявністю додаткової «Y»-хромосоми. В останні роки у психології розвивається етологічний підхід, згідно з яким форми порушеної поведінки та патологічних особистісних реакцій розглядаються у контексті поведінкової активності, характерної для різних біологіч­них істот

Схильність до бродяжництва в підлітків пояснюється необхід­ністю освоєння нової території, виходу за межі «бать­ківського гнізда». Проводяться паралелі між реакціями групування в підлітків та аналогічною поведінкою в дитинчат окремих видів птахів та ссавців (пінгвінів, вовків й т. ін. ); реакції наслідування притаманні істотам інших видів і диктують­ся біологічною закономірністю.

У межах різних психотерапевтичних підходів осо­бистісні порушення розглядаються як результат впли­ву внутріутробного розвитку, пологів, першого року життя та подальших соціальних впливів. Так, у Р. Хаббарда невротичні реакції, порушення поведінки, розумові стереотипи трактуються як наслі­док сприйняття ролі матері плодом з моменту його зачаття.

С. Гроф пов'язує особистісний розвиток з особливостями перебігу передродового періоду та пологів. Він виділяє 4 «базові перинатальні матриці», що відповідають стадіям пологів та внутрішньоособистісним конфліктам.

Перша перинатальна матриця (безтурботного внутрішньоматкового існування) - виникнення по­чуття задоволення від колихання, купання; прагнен­ня до того, щоб оточуючі негайно задовольняли всі потреби.

Друга перинатальна матриця (період переймів) за­кладає сприйняття світу як джерела безперервних та невизначених страждань, схильність до депресії, праг­нення до безкровних способів самогубства.

Третя перинатальна матриця (період потуг) пород­жує напруженість, полярність емоційних переживань, високу схильність до ризику, кривавих способів само­губства, як прагнення до підпалюювань, бродяжництва, агресія.

Четверта перинатальна матриця (відразу після на­родження) пов'язана з почуттям радості, полегшення, з прагненням до подолання перешкод, формування сексуальних порушень (ексгібіціонізм, жіно­чий гомосексуалізм).

Згідно з теорією О. Ранка, психотравмуючою ситуацією

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні