Юрій Ілленко - сценарист, художнє осмислення ним дійсності

на Івана Купала». До цієї роботи Юрій Іллєнко поставився дуже серйозно, глибоко дослідив усю творчість Гоголя, опрацював літературу про нього. У»Післямові до фільму» він стверджує, що «жоден оригінальний сценарій не ставив перед кінематографом таких складних завдань, які виникають, коли берешся за екранізацію класики» [2]. Глядач, на думку Юрія Іллєнка, не зацікавлений у фільмі-ілюстрації: єдине, що може бути цікавим для глядача, це уявлення і враження режисера від зустрічі з класичним твором літератури. У цій же статті в полемічному запалі (тоді «гуляла» думка про те, що головним у кіно є драматург) він піддає сумніву існування такого літературного жанру, як кінодраматургія, вважає, що це радше проміжна форма фільму в процесі кіновиробництва. «Сценарій — це навіть не ескіз фільму. Уявлення про майбутню кінокартину можуть дати тільки режисерські проби» (там само). Близькою до «Вечора на Івана Купала», до гоголівських небилиць була його казка для кіно «Червоний Кінь, Рудий Кіт, Білий Бичок», написана тоді ж. На початку 2006 року Юрій Іллєнко переробив її, змінив прізвище автора, і титульна сторінка його тепер виглядає так: «Юрко Дурко, він же кіноактор, кінооператор, кінорежисер, що має зухвалий намір зняти кіно за принципом «сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю», тобто самому зіграти роль коня, кота і парубка, самому зняти фільм як оператору на плівку або на «цифру» і самому придумати всі мізансцени як режисеру-постановнику і самому ходити по ярмарках і самому продавати DVD, бо кінотеатри в Україні захопили харцизи. А може, хазари. Не знаю точно, хто, але що не українці, — то точно. Дівчисько Жменька, Джура Джигун, Кіт Жовтило та Огир Герць. І ще Біле Бича, якого з’їли на самому початку казки. Кіносценарій-казка про запорозьких козаків, що проґавили Січ розбійникам-зайдам, харцизам чи то хазарам (не знаю точно, кому), та дівчисько Жменьку, яка разом з Котом Жовтилом та Огирем Герцем, та ще Джурою Джигуном врятували неборак. Події у творі змальовані з гумором, хоча веселого в них мало
Та все ж авторське почуття гумору не тільки викликає симпатію, а й вселяє надії. Тут багато вигадки, фантазії, дія розгортається динамічно, до сюжету додаються нюанси на актуальні теми. Ось один: «А харцизи тим часом тягли майданом серед поснулих козаків оте Щось, що відчибучив винахідник Башкатий. Оту Дещицю, Абищицю, оту Хрінотінь оту Штуковину, отой Музично-Кольоровий Мікрохвильовий Комбайн, оту Глюковину-Диковину, отой Обезбарвлювач Всесвіту, побудований на теорії Загальної Відносності Башкатого, отой міні-прототип ЧАЕС часів гетьмана Щербицького-зрадника». Чому «зрадника»? Ще на початку автор дає дотепне пояснення деяким особливостям української історії: в ній відомі особи чомусь є одночасно і героями, і зрадниками. . . . Все почалося з того, що Білого Бичка всмалив ґедзь, та так, що бідна тварина побігла безвісти. Жменька, яка пасла Бичка, пішла його шукати й по дорозі натрапила на Рудого Кота, якого теж спіткало горе — харцизяки спалили хату і вбили його господарів. От пішли Жменька з Котом далі разом. Невдовзі натрапили на харцизяк, які вже встигли з’їсти Бичка, та підслухали їхні чорні наміри. Ті вирішили пограбувати Січ і повбивати всіх козаків. Далі паралельно розгортається дві лінії: пригоди Жменьки, Кота, Коня і Джури на Січі та дії харцизів. На Січі є винахідник Башкатий. Ідею його чергового винаходу заронив
<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні