Загальна характеристика давньослов'янської міфології

міфології полягає у тому, що вона пов'язана із безпосереднім дуалізмом сил, які беруть участь у космогенезі. Мається на увазі двобій сил Добра і Зла, Правди та Кривди, Бога та Сатанаїла, двох братів, двох голубів тощо. У слов'янських міфах агон розглядався як безпосередньо-предметне космічне упорядкування. Т. С. Голіченко вважає, що агоністика “зумовила своєрідність самого стилю античного мислення з характерним для нього ідеалом змагальності та самовдосконалення” [Голіченко Т. С. Слов'янська міфологія та антична культура. – К. , 1994. – С. 50]. В античній культурі прадавній мисливсько-тотемічний агон пізніше перевтілився в загальноеллінські форми естетично-космологічної агоністики (наприклад, олімпійські ігри), які існували поруч з землеробсько-містеріальними формами виразу агону [Там само. – С. 51]. Згодом агон проявився як мистецтво красномовства, що мало відношення до становлення античної діалектики. Взагалі античності притаманне споглядально-дискурсивне тлумачення жертовної космогонії. В давньослов'янському світогляді ця тема набуває найповнішого розвитку через обряди, які належать до землеробського культу [Там само. – С. 9].

Для обох міфологій є характерним мотив “золотої середини” – центру багатьох космогонічних сюжетів, до яких можна віднести сюжет про камінь у фундаменті світобудови, про Всесвіт як ремісничий виріб, про майстра-деміурга світобудови. На відміну від античності, у слов'ян мотив “золотої середини” не набув цілісної розробки. Дуже поширеним був міф про “камінь Алатир” як центр і фундамент Всесвіту. Т. С. Голіченко вважає, що слов'янська ментальність була зорієнтована на безпосередньо-чуттєвий тип опанування дійсністю, що виключало можливість формування раціонально-номотетичного типу мислення. Космологічний образ східного слов'янства є перевантаженим етнічними смислами, які є емоційно-значущими, психологічно забарвленими, через що дуже важко піддаються універсально-логічній раціоналізації [Голіченко Т. С. Слов'янська міфологія та антична культура. – К

, 1994. – С. 41]. Тому у слов'янській міфології часто зустрічаються предметні образи та практично-спрямовані моделі поведінки.

Ще один аспект. Т. С. Голіченко вважає, що слов'янський світ мислив себе як такий, що є розташованим не в самостійному центрі Всесвіту, а саме як такий, що знаходиться на межі між двома “космічностями” - Сходом та Заходом. Таке культурне пограниччя (але не периферійність) багато в чому визначило риси слов'янської культури. Дуже цікавими є також мотиви “шляху” та “мандрівництва”; про це також можна прочитати у згаданій вище праці Т. С. Голіченко.

Міфологічні уявлення прадавніх слов'ян знайшли своє відображення в їхньому побуті та мистецтві. Так, символіка пасхальних писанок пов'язана із магією родючості. Яйце - це мікрокосм, уособлення початку життя. Жіночі прикраси теж відображали природні сили, стихії, об'єкти, тобто макрокосм. Для захисту від злої сили використовувалася система солярних символів, що розміщувалися на даху, воротах, на колисках, на посуді та ін. , а також символи родючості, рослинні символи. Докладніше про це можна прочитати в працях Б. О. Рибакова. Цікавим є те, що ці міфологічні мотиви, об'єкти тощо збереглися й в ті часи, коли Русь прийняла християнство. Наприклад, на стіні собора можна було побачити не дуже помітний солярний символ, на підлозі - стародавній захисний орнамент, на деяких іконах - зображення рослин. Важливим свідоцтвом діалогу християнства та язичництва є “Слово про Ігорів похід”, яке було написане приблизно у 1187 році, напевне, християнином чи християнкою. Але в “Слові. . . ” слово “християнин” згадується лише один раз, ім'я Ісуса взагалі не згадується. Однак в тексті зустрічаємо імена Дажьбога, Хорса, Стрибога, Велеса. Дружина Ігоря Єфросинія Ярославна звертається до сил