Загальна характеристика організації

люди­на повинна дотримувати в організації, громадських об’єднан­нях (правові, етичні закони).

Закони мислення — правила, застосування яких сприяє до­сягненню оптимальної розумової діяльності (закони логіки).

Кожну організацію можна розглядати як об’єднання дріб­них підрозділів. Умови застосування і порядок функціонуван­ня законів у цих підрозділах можуть відрізнитися деякими де­талями.

Закони організації бувають загальні, часткові та особливі. Загальні закони є універсальними, тобто вони не залежать від країни, географічного розташування. Часткові — діють в кон­кретних ситуаціях і певних видах діяльності. Особливі (спе­цифічні) — відображають специфіку організації.

Закони організації утворюють теоретичний фундамент тео­рії організації, сприяють переходу від емпіричного методу пізнання до професійного, дають змогу правильно оцінити си­туацію, що виникає, допомагають об’єктивно аналізувати на­копичений досвід, сприяють підвищенню управлінської куль­тури в організаціях. Вони мають істотні особливості, а саме:

  • характеризують загальні зв’язки і відносини в соціаль­ному середовищі;
  • виступають в ролі каталізатора суспільного процесу;
  • підсилюють свій вплив на діяльність організацій з роз­витком суспільних відносин.

Є різні погляди на класифікацію законів організації. Так, Е. Смирнов1 виділяє дві групи об’єктивних законів: універ­сальні і специфічні. Дія універсальних законів поширюється на соціальну, біологічну та частково на технічну системи. До цієї групи належать основоположні та фонові закони. Осново­положні — закон синергії, закон самозбереження та закон роз­витку. Фонові — закон інформованості-впорядкованості, закон єдності аналізу та синтезу, закон композиції-пропорційності. Специфічні об’єднують низку законів, що стосуються тільки соціальних організацій. У підручнику А. Беляєва і Е

Коротко-ва2 наголошується, що теорія організації вивчає загальні, час­ткові та специфічні закони, які знаходять свій прояв в органі­заціях.

Ці дві класифікації близькі за своїм змістом, але мають різ­ночитання у назвах. Часткові закони другої класифікації рів­нозначні специфічним першої, а специфічні другої класифіка­ції близькі за своєю сутністю до фонових першої. На нашу дум­ку, доцільно об’єднати цих два підходи, в результаті чого отримаємо таку класифікацію: загальні закони, часткові, що діють в певній ситуації, та специфічні, що діють в одній, специфіч­ній сфері (рис. 2. 3).

Загальні закони організації. Загальні закони організації діють у всіх матеріальних системах. До основних з них нале­жать такі:

  • закон синергії;
  • закон самозбереження;
  • закон розвитку;
  • закон відповідності різноманітності системи, що управляє, різноманітності керованого об’єкта;
  • об’єктивний закон пріоритету цілого над частиною;
  • загальний закон врахування системи потреб.

У будь-якій організації є приміщення, технологічне устат­кування, персонал, матеріали, комплектуючі вироби. Ці ре­сурси становлять потенціал організації, її здатність до діяль­ності. Кожен ресурс організації має кількісні та якісні харак­теристики: обсяг, маса, продуктивність. Сукупність ключових характеристик визначає потенціал конкретного ресурсу ор­ганізації. У реальній діяльності організації важливим є потен­ціал сукупності ресурсів. Використовувані ресурси істотно під­силюють або послаблюють потенціал один одного. Загальний потенціал організації буде значно меншим, або значно біль­шим за суму потенціалів, що становлять діяльність ресурсів, — ефект синергії. Різні поєднання використовуваних в організації ресурсів можуть створити різний рівень можливого по­тенціалу організації: від дуже низького до дуже високого. Ефект синергії аналогічний до резонансу, тобто до різкого зрос­тання або зниження продуктивності. Таким чином, синергію можуть викликати як виразно позитивні, так і виразно нега­тивні наслідки. Позитивна синергія реалізується за рахунок збігу

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні