Загальне мовознавство

що санскрит – джерелом усіх індоєвропейських мов, то Раськ вважав - фракійську мову (Болгарія, Балкани). Це одна з білих плям, оскільки опис цієї мови не зберігся, тільки жалюгідні уривчасті відомості. Ця не засвідчена древнє-фракійська мова по Раску краще всього зберегла свої риси в старогрецькій мові, яка і виступає у нього як відправна крапка для побудови порівняльної історичної граматики. Однак у Раска були й істотні переваги. 1-й розділ його граматики присвячений етимології. Раск першим вказав на можливість регулярних фонетичних відповідностей. І залишається один крок до відкриття принципу етимології:

 1) морфологічні відповідності

2) регулярні фонетичні відповідності

3) лексичні відповідності.  

Все ж таки основоположником прийнято рахувати Боппа. На практичному матеріалі сам Раск не встановив важливі фонетичні відповідності. (Це зробив Якоб Грімм). В останніх розділах роботи, Раск етимологічним порівнянням мов продовжив свою класифікацію германських мов, яка однак поступалася класифікації Скалігера (Раск припустився помилки, він ділить всі германські мови на 2 групи - скандинавські й германські (готські). Усередині готських він виділяє різні підгрупи. Це помилка в класифікації. Але всередині самих германських мов багато цікавих спостережень. Останній розділ книги з'ясовує джерело походження германських мов, особливо стародавньої північної або ісландської мови. Тут він приводить порівняння, порівнюючи ісландську мову як епіцентр з кругами і розходящимися навкруги нього іншими індоєвропейськими мовами.  

Якоб Грімм

Творець історизму в мовознавстві, підводить під порівняльний метод історичну базу. Сам Грімм всією своєю діяльністю пов'язаний з німецьким романтизмом. Грімм раніше займався історією германців взагалі, а також ширше - історією індоєвропейців, фольклором, міфологією, літературою, зокрема поезією

Це зробило його широко ерудованою людиною. Коли Грімм вивчав історію, то прийшов до висновку, що найвидатнішим свідоцтвом історії культури народів є сама мова. Відома робота Грімма - «Німецька граматика». Це умовна назва. Йдеться про порівняльну історичну граматику германських мов із широким залученням індоєвропейських мов. З'явилася ця граматика в 1819 р. Це фундаментальна праця, близько 4000 сторінок. Вважається, що Грімм вніс в лінгвістику любов до дрібниць, німецьку сумлінність у збиранні мовного матеріалу.

З цієї граматики черпають і до цих пір; багато дано всяких обґрунтовувань. Цінність довідкового джерела збереглася до цих пір.

Граматика Грімма побудована так:

І розділ - про звуки

ІІ розділ - словотворення (сюди входило і формоутворення, тобто морфологія)

III розділ - окремі граматичні категорії

IV розділ - присвячений синтаксису переважно простому реченню.

В граматику Грімма, як основний матеріал включалися германські мови - готська, старонімецька, стародавньо-північна (ісландська), англо-саксонска, а для фону інші індоєвропейські мови. Дана періодизація.

До Грімма (мовознавство 17-18 ст. ) панували принципи дедукції. Грімм не розділяв такий підхід до мови. Вони порушують власне лінгвістичну частину, строгість лінгвістичних висновків.

Грімм був прихильником спостереження, індуктивного підходу. Що вагомого вніс Грімм, так це відкриття цілого ряду фонетичних законів всередині:

а) германських мовах

б) в індоєвропейських мовах 

Перший закон Грімма

1-е або германське пересування приголосних,

1 2 3 4 5 6 7 8 9