Загальне мовознавство

це основна характеристика, що відразу визначає групу германських мов. У далекому минулому, коли не було ще окремих груп мов, була загальна індоєвропейська прамова. З неї стали виділятися нові самостійні групи. Це виділення відбувалося нерівномірно. Коли виділялася германська група мов, в структурі відбулися зміни і, перш за все у фонетичному плані. Гучним приголосним, дзвінким вибуховим звукам b, d, g в індоєвропейських мовах відповідають глухі р, t, k в германських мовах.

Самі германські дзвінкі b, d, g відповідають в індоєвропейських мовах придиховим звукам.

Другий закон Грімма

II-е або верхньонімецьке пересування приголосних. Німецька мова відділяється від германських мов. Всі діалекти німецької мови зазнають змін.

На місці глухого t з'являється аффриката Тs (zwei).

Ці два закони визначили вигляд порівняльної історичної граматики мов.

Закони Грімма торкаються консонантизму, але у вокалізмі відбуваються теж цікаві зміни (Umlaut, Breachung). Проте в області вокалізма важко підвести до закономірності звукові зміни.

У той час був вже сталий погляд на первинний склад індоєвропейських голосних. Вважалося, спочатку були а, і (короткі). Вся решта змін йшла від цих голосних, але це було помилкою. Таку помилку важко було подолати. До кінця 19 століття вся проблематика порівняно - історичної граматики розчинилася в голосних. Головна заслуга Грімма у відкритті фонетичних закономірностей. Праці Грімма, як і Боппа швидко увійшли до обігу. Праці Раска і Востокова залишалися довгий час невідомими з мовних причин

Фрідрік Діц

Фрідріх Діц народився в кінці 18 століття. Наукова діяльність його доводиться на 1 чверть 19 століття (із заходом на середину). З його ім'ям пов'язано проникнення порівняно історичного методу в романські мови. Порівняльна граматика романських мов Діца - перша. Говорять навіть, що Діц творець всієї романської філології. В 1836г. з'явилася його порівняльна граматика. В цей час виходили вже 2-е і 3-е видання граматики німецьких мов. В орбіту порівняння Діц включає 6 мов - 2 східні - румунську та італійську, 2 південно-західні - іспанську та португальську, 2 північно-західні - французьку та провансальську. Діц виходить із того, що в них єдине першоджерело – латинська мова. Але вже за часів Діца і раніше було відомо, що в історії латинської мови виділяється 2 періоди - класичний і вульгарний. Діц вважав, що ці мови відбулися від вульгарної, народної латинської мови. Існувала точка зору, згідно з якою латинська мова вважалася чимось змішаним з елементів старогрецької, італійської та ін. Діц справедливо вважав, що це не продукт змішення, а самостійна оригінальна мова. Що стосується граматики Діца, то вона складалася з історичної фонетики, формоутворення і синтаксису. В першій фонетичній частині ретельно порівнюється доля, кожного голосного і кожного приголосного. Всередині-романські звукові закони встановлюються, як основа порівняльної граматики. В розділі морфології розглядається формоутворення основних частин мови. В розділі про синтаксис увага уділяється переважно простій пропозиції. Складне залишається в тіні.

Разом з цією працею Діц створив етимологічний словник романських мов, який з'явиться як би IV частиною його порівняльної граматики. Діц критикує ненауковий підхід до етимології, вважав, що вона потребує серйозної наукової бази, якою повинна стати історична

1 2 3 4 5 6 7 8 9