Загальне мовознавство

учення про словоспо­лучення. У словосполученні, на його думку, головну роль відіграють дієслово та ім'я. Синтаксичну теорію Аполлонія Діскола, викладену в його основній праці «Синтаксис», взято за основу багатьох пізніших шкіль­них граматик.

Крім граматики александрійські мовознавці глибо­ко опрацювали фонетику. Вони чітко розрізняли звуки й букви. Звуки класифікували на голосні та приголос­ні. У букві розрізняли два елементи — зображення і назву.

Мовознавство Давнього Риму не залишило оригіна­льних праць. Римські мовознавці переповідали погля­ди давньогрецьких учених. Заслуговують уваги праця «Про латинську мову» Марка-Теренція Варрона (116— 27 pp. до н. е. ), де описано граматичну систему латинсь­кої мови за давньогрецькими зразками, та підручник ла­тинської мови Квінтпа-Реммія Палемона ст. до н. е. ), де вперше подано впорядковану латинську граматич­ну термінологію, яка стала основою термінології су­часного мовознавства. Пізніше з'являються два варіан­ти (поширений і скорочений) граматики латинської мови Елія Доната (прибл. 350 р. н. є. ) і найповніша граматика латинської мови Прісціана (прибл. 526— 527 pp. н. е. ). Обидва підручники майстерно написані й служили 1000 років (аж до середньовіччя) в Європі як зразкові граматики латинської мови. За їх взірцем створювали граматики живих європейських мов.

Геракліт (540-480 рр. до н. э. )- кожне ім'я відображає природу позначаючої речі, нерозривний пов'язано з нею і в іменах розкривається єство речей

Демокріт (460-370 рр. до н. е. ) виступав проти природного зв'язку між словом і річчю. Він вважав, що речі позначаються словами не згідно природі самих речей, а згідно звичаю, по встановленню людей. Проблема фюсей-тесей, боротьба цих двох концепцій отражена в знаменитому трактаті Платона "Кратіл або про правильність імен". Трактат з'явився, після того, як проблема пережила свій апогей. Платон, як автор трактату, виступив, як людина, яка, з одного боку висміює крайнощі, а з іншою пропонує компромісну точку зору. Він вважає, що в деяких випадках є природно-обумовлені найменування (звуконаслідування, наприклад, кукурікати, кукати), але більшість імен не має природної обумовленості і вони пов'язані з традицією вживання (соціально обумовлені). Платон намагався провести думку, що істину потрібно шукати за допомогою компромісу. В цю полеміку були втягнуті Демокріт, Арістотель. Вони належать до теорії ТЕСЕЙ! Геракліт - до теорії ФЮСЕІ!

Ця проблематика розвертається в перший період - у філософський період.

Коли в III в. до н. е. філософський період змінився граматичним, тоді виникло поняття граматики. У цей момент виникла інша знаменита полеміка. Цю суперечку почали стоїки. Ця суперечка називалася аналогія-аномалія. Вирішальне слово в цій суперечці сказали представники граматистiв Александрійської школи. Ця полеміка тривала до епохи Стародавнього Рима. Прихильники аналогії називалися аналогiстiв, аномалії - аномалістами.

На думку аналогiстiв мова адекватна мисленню. З другого боку усередині мови панує принцип аналогії. Граматика дає цьому блискуче підтвердження. Наприклад, граматичні групи імен підкоряються певному типу відмін, а не схиляються по своїй власній парадигмі.

Прихильники аномалії дотримувалися інших поглядів. Вони вважали, що мислити можна більше, ніж говорити. Наприклад: Афіни - найменування одного міста, а число множинне; муха - позначає і самця і самку.

Загострення будь-якого з цих аспектів приводить до неправильних висновків. Ця дискусія служила поштовхом для розвитку граматики. З другого боку обидві суперечки стимулювали розвиток

1 2 3 4 5 6 7 8 9