Західні школи і напрями у вивченні історії первісності

вичерпала всю суму своїх можливостей у вигляді народів, мов, догм, мистецтва, держав, наук, і по­вертається до «Прото-Душі» (т. 16, с. 153).

В останньому циклі (зима/занепад) кожної культури постає її вульгарна форма, яку Шпенглер називає цивілізацією: характерною прикметою її є дегуманізація, мілітаризація, бюрократизація. Західна культура саме тепер досягла цієї стадії.

Шпенглер нараховує вісім культур (цивілізацій): 1) єгипетська; 2) індійська; 3) вавілонська; 4) китайська; 5) «аполлонська», тобто греко-римська; 6) «магічна», або культура давнього юдаїзму, Візантії та арабів; 7) «фаустівська», тобто західноєв­ропейська; 8) майя.

Отже, замість поділу історії на давню, середньовічну, новітню * Шпенглер пропо­нує свої вісім автономних, ізольованих культур та порівняльний метод, означений терміном «гомологія», взятим з біології, адже всі культури (цивілізації) проходять той самий біологічний розвиток від народження до смерті Аналогічні форми різних культур (цивілізацій) треба вважати синхронними. Отож єгипетські піраміди є су­часниками готичних соборів; геометрія Евкліда подає руку дорійській колоні, а Алек­сандр Великий та Наполеон «живуть» в один і той самий час. З другого боку, давньогрецькі скульптори Поліклет та Фідій співзвучні й через те синхронні із за­хідноєвропейськими композиторами Бахом та Генделем, а Руссо, Сократ і Будда постають сучасниками, бо кожен із них провіщав кінець своєї культури.

Шпенглер захоплює читача геніальними порівняннями, метафорами та ерудицією в науках як гуманітарних, так і точних. І не дивно, що його твір (про який мова) захопив його молодшого сучасника англійця Арнольда Тойнбі, котрий на той час уже виношував план написання подібного твору.

Предки Арнольда Джозефа Тойнбі в чоловічій гілці походили із землевласників Лінкольншіру, що у вікінгові часи був складовою частиною так званого Дейнлова, тобто володіння скандінавів. Тойнбі вважав свій рід датським і виводив своє прізвище з датського мовного середовища

Прадід майбутнього історика мав ферму (600 акрів землі); у сім'ї налічувалося 15 дітей. 1833 р. один з його синів подався до німецького міста Бонна, аби навчатися в тамтешньому університеті; інший син, Генрі, став моряком; його морські оповідки про екзотичні краї відкрили молодому Арнсшьдові світ поза Англією. «Дядько Генрі» був удівцем і жив у домі батьків Арнольда Джозе­фа, де мав колекцію всіляких предметів, привезених із країн, що їх він відвідав; були серед них і аматорські акварелі, мальовані його померлою дружиною Еллен, які давали Арнольдові Джозефові уявлення про архітектурні пам'ятки Івдії. Дід Арноль­да Джозефа, Джозеф, мав практику лікаря, батько — Гаррі Вальпі — був службов­цем суспільної опіки. Тут треба ще згадати дядька на ім'я Арнольд, який у молодому віці захворів на менінгіт і помер. Цей історик і економіст викладав у Оксфордському університеті, де вперше зайнявся англійською промисловою революцією як науковою проблемою. Його відомий твір на цю важливу тему, що вийшов по смерті автора стараннями його учнів (1884), став класичним.

Арнольд намагався поліпшити умови життя робітничого класу. Після смерті вченого його учні створили фундацію «Тойнбі Голля» з метою дослідження суспіль­них проблем робітництва та сприяння народній освіті. Вдова Арнольда, Шарлотта Марія Атвуд («тітка Шарлі»), на багато років пережила свого чоловіка і була для молодого Арнольда Джозефа Тойнбі джерелом інформації про оксфордський світ. Хоч Арнольд-старший помер за шість років до того, як Арнольд Джозеф народився, саме він «вирішив», як має зватися його майбутній небіж. Річ у тім, що цей «май­бутній» виявився першим хлопчиком, народженим у тій самій

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні