Західноєвропейські вчення про право і державу в XX ст
Розроблена Кейнсом програма безпосередньо вплинула на державну політику і законодавство. У багатьох країнах Західної Європи були проведені, особливо після другої світової війни, реформи, націлені на запобігання криз в економіці, підвищення рівня зайнятості населення і споживчого попиту. Ця реформа й одержала назву «кейнсіанської революції» як противага революціям і радянському режиму в країнах Східної Європи, її основні принципи, особливо принцип стимулювання зайнятості як постійної функції держави, закріплені у конституціях і законодавчих актах ряду високорозвинених країн.
Поширення ідей кейнсіанства досягло піку в 50—60-і pp. Вони одержали розвиток у концепціях постіндустріального суспільства (Дж. Гелбрайт), стадій економічного росту (Р. Ростоу), держави благоденства (Г. Мюрдаль) та ін.
Але у 70-х pp. кейнсіанська модель державного регулювання зазнає кризи. Наприкінці 80-х pp. зазнав нищівної поразки «реальний соціалізм» з його плановою економікою в СРСР. Це примусило державознавців, економістів, філософів повернутись до цінностей класичного лібералізму.
Одним з основоположників неокласичного лібералізму вважають австрійського вченого, доктора права і доктора політичних наук, Нобелевського лауреата (1974 р. ) Фрідріха Августа фон Хайєка (1899—1992). У своїх працях — «Шлях до рабства» (1944 р
Ф. Хайєк доводив: оскільки державне керівництво плануванням передбачає залучення держави до вирішення безлічі проблем, то дуже скоро демократичні процедури виявляться непрацездатними. Тверді юридичні правила і норми змінюються конкретними предписаниями та інструкціями, верховенство права — верховенством політичної влади, обмежена форма правління — необмеженою. Оскільки органи влади фізично не в змозі видавати накази з кожного найдрібнішого приводу, утворюються пустоти, які заповнюються квазі-принципами квазі-моралі. Утверджується система переваг і пріоритетів для державних інтересів, перекреслюється формальна рівність всіх перед законом. При відсутності системи моральних обмежень вступає в дію механізм «зворотного відбору»: виживають і опиняються наверху «гірші», хто зовсім позбавлений моральних звичок і зважуються на найбрудніші справи. Ілюзією стає надія, що контроль держави залишить в недоторканності сферу особистих свобод — людина попадає в залежність від державних пріоритетів. Звужується свобода вибору професії, роботи, місця проживання тощо. Це означає розмивання і зникнення захищеної законом сфери приватного життя. «Свобода особистості несумісна, — резюмує Хайєк, — з верховенством однієї мети, яка підкоряє все життя суспільства». Суспільство політизується: незгода із загально прийнятною думкою стає незгодою з державою, а отже — політичною акцією. Настає смерть вільної думки, свободи слова. Відбуваються незворотні психічні зміни у суспільстві: людина звикає звертатись за вирішенням своїх проблем до держави. Процес «пожирання» державою — Левіафаном суспільства завершується утворенням тоталітарного ладу.
Таким чином, у Хайєка фундаментом всіх прав і свобод особистості є свобода економічна. Посилення соціальної ролі держави, державного контролю робить несумісною особисту свободу.
«Соціалізм» шведського зразка з розвинутими інституціями «держави добробуту», з пануванням