Західноєвропейський Союз (ЗЄС)

Західноєвропейський Союз (ЗЄС)

Західноєвропейський Союз існує з 1954 року і нині включає 10 держав Європи: Бельгію, Великобританію, Грецію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Португалію і Францію. Він має свою Раду та Секретаріат, які в січні 1993 року були переведені з Лондона до Брюсселя, та розташовану в Парижі Парламентську асамблею. ЗЄС бере свій початок від Брюссельського договору 1948 року про співпрацю в економічній, соціальній і культурній галузях та колективну самооборону, який підписали Бельгія, Великобританія, Люксембург, Нідерланди та Франція.

З підписанням Північноатлантичного договору в 1949 році відповідальність за військові справи Організації Брюссельського договору, або Західного Союзу, перейшла до Північноатлантичного альянсу. За Паризькими домовленостями 1954 року Федеративна Республіка Німеччина й Італія приєднались до Брюссельського договору і організацію перейменували у Західноєвропейський Союз. Останній продовжує існування задля виконання умов і завдань, закладених у Паризьких домовленостях.

У 1984 році діяльності Західноєвропейського Союзу було надано нового імпульсу з метою розвитку "власне європейської системи спільної оборони" на основі співпраці його членів у галузі безпеки і зміцнення європейської опори Північноатлантичного альянсу.

У серпні 1987 pоку, під час ірано - іракської війни, експерти Західноєвропейського Союзу зустрілись у Гаазі, щоб обговорити спільні дії в Перській затоці для забезпечення свободи навігації по нафтових морських коридорах регіону, а в жовтні 1987 р. відбулась нова зустріч держав ЗЄС для координації їхньої військової присутності у Перській затоці у відповідь на здійснені у цьому регіоні напади на торговельні судна

На засіданні Ради міністрів Західноєвропейського Союзу, що відбулось у жовтні 1987 року в Гаазі, міністри закордонних справ і міністри оборони держав-членів ухвалили "Платформу щодо європейських інтересів безпеки", в якій заявили про свою рішучість зміцнити європейську опору НАТО і забезпечити інтегрованій Європі безпеку та належний оборонний потенціал. У цьому документі визначено відносини Західноєвропейського Союзу з НАТО та іншими організаціями, а також перспективи розширення ЗЄС та умови подальшого посилення його ролі як форуму для регулярного обговорення проблем, що постають перед Європою в галузі оборони й безпеки.

Після ратифікації Договору про приєднання, підписаного в листопаді 1988 pоку, Іспанія та Португалія стали членами Західноєвропейського Союзу у 1990 році, відповідно до ухвалених в 1987 році рішень про сприяння процесу розширення ЗЄС. Наступний крок було зроблено в листопаді 1989 pоку, коли Рада ЗЄС вирішила заснувати в Парижі Інститут вивчення проблем безпеки з метою сприяння розвитку власне Європейської системи безпеки та оборони і втіленню в життя Гаазької платформи.

На засіданні Європейської ради, яке відбулося 9-10 грудня 1991 року в Маастрихті, було ухвалено низку рішень щодо спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки Європейського Союзу. . У свою чергу держави - члени Західноєвропейського Союзу ухвалили рішення стосовно ролі ЗЄС та його відносин з Європейським Союзом та Північноатлантичним альянсом. На ці рішення (викладені у Маастрихтських деклараціях) схвально відгукнулася Північноатлантична рада на своєму засіданні на рівні міністрів, що відбулося 19 грудня 1991 року.

Вони передбачають: запросити членів Європейського Союзу приєднатись до ЗЄС чи звернутись із проханням про надання їм статусу спостерігачів, а європейських членів НАТО запросити до асоційованого членства в ЗЄС; здійснити поетапне перетворення ЗЄС на оборонний компонент Європейського Союзу, конкретизувати і втілювати в життя ухвалені ЄС

1 2 3 4 5