Захист авторського права в мережі Інтернет

нормами ЦКУ такими умовами для творів є: доступ для невизначеного кола осіб та відображення у загальнодоступних електронних системах інформації; для об'єктів суміжних прав - умови, аналогічні викладеним у Законі України "Про авторське право і суміжні права" [2].

Недотримання хоча б однієї з наведених умов виключає охорону твору (об'єкта суміжних прав) за допомогою наведеної субправомочності, залишаючи охорону лише в межах субправомочності відтворення. Проте на практиці обхід указаних умов не становить жодних складнощів.

Так, загальнодоступність (доступність для невизначеного кола осіб) легко обходиться введенням на веб-сайті системи реєстрації відвідувачів із заповненням певної анкети щодо особистих даних та їх входу на веб-сайт за допомогою введення унікальних паролів. Після запровадження такої системи важко назвати відвідувачів веб-сайту невизначеними, а вебсайт, де розміщуються твори, загальнодоступним. На сьогодні, за такою схемою працює чимало популярних веб-сайтів.

Доступ у будь-який час нівелюється шляхом серверного програмування (веб-сайт із фонограмами виконань музичних творів може бути доступним для користувачів не цілодобово, а, приміром, двадцять три години на добу).

Доступність для публіки з будь-якого місця обходиться шляхом допуску до веб-сайту відвідувачів з IP-адресами певної країни чи навіть деякого регіону.

Таким чином, "субправомочність доступу" сьогодні не здатна забезпечити охорону прав на твори (об'єкти суміжних прав), розміщені в мережі Інтернет [3, с. 75]. Крім того, наведеною субправомочністю не охоплюється так зване "цифрове передання" - передання за допомогою електронної пошти чи іншим подібним способом творів (об'єктів суміжних прав), хоча насправді для суб'єкта права або ліцензіара немає значної відмінності у розміщенні твору (об'єкта суміжних прав) в мережі Інтернет або ж переданні його засобами електронної пошти (досить згадати широковідомий прецедент щодо компанії Napster) [4].

Натомість судова практика, як зазначалося вище, певно, відчуваючи всю слабкість норм, під час розгляду спорів щодо контрафакції в мережі Інтернет застосовує субправомочність відтворення для охорони прав належних суб'єктів. Субправомочність відтворення породжує свої, властиві їй проблеми правової охорони, пов'язані, очевидно, з тим, що ґенеза цієї субправомочності невід'ємно поєднана з виготовленням саме матеріальних примірників. Тож надання цій правомочності непритаманного їй змісту призводить до надмірної багатозначності субправомочності відтворення. В. С. Цимбалюк вважає, що слідуючи за логікою вітчизняного правосуддя, дозволяючи ліцензіату відтворення твору (об'єкта суміжних прав), суб'єкт права, тим самим дозволяє і розміщення даного об'єкта в мережі Інтернет, що виглядає вкрай невиправдано та обмежує можливість розпорядження об'єктами авторських та суміжних прав [5, с. 112].

Прикладом цього є Постанова Вищого Арбітражного суду від 05. 06. 2000 року "Про питання захисту авторських прав в Інтернеті"

Судова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву TOB редакції газети "В. . . ", м. Київ про перевірку постанови від 30. 03. 2000 р. Арбітражного суду Дніпропетровської області у справі N 16/43 за позовом TOB редакції газети "В. . . ", м. Київ до TOB "Б. . . ", м. Дніпропетровськ про стягнення 10 000 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав, і відмовила у задоволенні позову, на основі ст. 4 Закону України "Про авторське право і суміжні права", на підставі того, що дані дії слід кваліфікувати як відтворення [6].

Згідно з нормою ст. 5 Бернської конвенції обсяг охорони, як і засоби захисту, забезпечувані автору для охорони його прав, регулюються виключно законодавством країни, де потребується охорона. Це правило інтерпретується сучасними

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні