Захист інформації_к.р1

План

1. Захист інформації 2

2. Захист інформації на підприємстві 14

Література. 18


1. Захист інформації

Захист інформації з обмеженим доступом є одним з першочергових завдань забезпечення інформаційної безпеки. Однак його ефективна реалізація, принаймні на правовому рівні, значно ускладнюється відсутністю єдиного розуміння понять "інформація з обмеженим доступом", "конфіденційна інформація", "таємна інформація". Оскільки положення з цього приводу містяться переважно в актах неінформаційного характеру і є доволі суперечливими, для з'ясування суті вищезазначених термінів слід проаналізувати зміст відповідних правових норм.

Згідно ст. 30 "Інформація з обмеженим доступом" Закону України "Про інформацію", інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденціальну (конфіденційна - це більш вдалий і широко вживаний термін) і таємну.

Конфіденціальна (конфіденційна) інформація - це, відповідно до Закону, відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї систем (способів) захисту. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої є загрозою для життя і здоров'я людей. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію", перераховуючи повноваження, суб'єкт яких може визначати режим доступу до інформації, містить сполучник "або", який вказує на те, що інформація може вважатися конфіденційною не тільки з волі власника (право власності передбачає право володіння, користування та розпорядження), а й з волі особи, якій належить окреме повноваження щодо інформації. Оскільки Закон не містить зауважень відносно опосередкування волі такої особи щодо встановлення режиму доступу до інформації волею власника, у відповідності з нормою статті 30, до категорії конфіденційної інформацію може відносити як особа, не уповноважена на це власником (якщо, наприклад, власник інформації уповноважив таку особу тільки на користування), так і не титульний володілець

Фактично це є порушенням права власності на інформацію, оскільки власник, від якого інформація фактично не виходить, здійснюючи свої повноваження, порушує режим обмеженого доступу до інформації, встановлений іншою особою згідно ст. 30. Те ж саме слід зазначити і щодо ч. 3 ст. 30. Інформація може бути предметом певного інтересу для будь-якої особи. Цей інтерес може бути і негативним, тобто мати протиправну спрямованість. Протиправний характер інтересу не виключає можливості придбання особою інформації на власні кошти. Таким чином, ч. 3 ст. 30 також не передбачає умовою для встановлення режиму доступу до інформації законність права власності або делегованих власником повноважень.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 30, конфіденційною інформацією з волі вповноваженої особи може бути визнана будь-яка інформація. Однак ч. 4 статті 28 Закону передбачає, що не підлягає не обґрунтоване її віднесення до категорії інформації з обмеженим доступом. Оскільки інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну (конфіденціальну) і таємну,

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні