Захист прав інтелектуальної власності в державах Європейського Союзу

Захист прав інтелектуальної власності в державах Європейського Союзу

Відповідно до ст. 50 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та державами членами (далі — УПС), що вступила у силу 1 березня 1998 p. , Україна має "удосконалювати захист прав інтелектуальної власності для того, щоб до кінця п'ятого року після набуття чинності Угоди забезпечити рівень захисту аналогічний до існуючого у Співтоваристві, включаючи ефективні засоби забезпечення дотримання таких прав".

Якщо вимога — забезпечення "рівня захисту, аналогічного до існуючого в Співтоваристві" може бути реалізована через адаптацію національного законодавства до законодавства Європейського Союзу (далі — ЄС), "ефективні засоби забезпечення дотримання таких прав" здебільшого є компетенцією держав-членів. У зв'язку з зазначеним актуальним є дослідження досвіду захисту прав інтелектуальної власності в державах-членах ЄС, що є метою цієї статті.

Окремі питання захисту прав інтелектуальної власності в ЄС та Україні досліджувалося в працях Г. Андрощука, В. Дроб'язко, В. Жарова, І. Кожарської, О. Коцюби, В. Паладія та інших. Проте до цього часу досвід країн ЄС з реалізації прав інтелектуальної власності спеціально не розглядався

На міжнародному рівні всі держави-члени, а також Спільнота є сторонами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, ухваленої в 1994 р. під час Уругвайського раунду переговорів в рамках Світової організації торгівлі на підставі Рішення Ради 94/800/ЄС.

Угода містить значну кількість норм, що стосуються засобів охорони прав інтелектуальної власності (ст. ст. 40-61). Крім того держави-члени є учасниками низки міжнародних договорів з охорони інтелектуальної власності, в яких також містяться положення з захисту прав інтелектуальної власності, зокрема, Паризької конвенції про охорону промислової власності, Бернської конвенцію про охорону літературних та художніх творів та Римської конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

Незважаючи на гармонізацію національного законодавства відповідно до Угоди ТРІПС та інших багатосторонніх договорів, в державах-членах залишилися суттєві відмінності законодавства1' що з, одного боку, не дозволяє суб'єктам прав інтелектуальної власності користуватися рівноцінним рівнем охорони на території всієї Спільноти, з іншого, — зосереджує увагу на можливості застосування різних форм та методів реалізації прав інтелектуальної власності.

Це стосується процедур припинення діяльності, пов'язаної з контрафакцією або піратством (судові заборони), тимчасових заходів, що застосовуються, головним чином, для забезпечення доказів, визначення рівня завданої шкоди, цивільних та кримінальних санкцій. В деяких державах застосовуються процедури з отримання інформації та видалення з ринку контрафактних товарів за рахунок порушника.

Існує відмінність у способі застосування судових заборон стосовно врахування інтересів третіх сторін, усунення товарів з порушеннями прав та обладнання, що використовується для

виробництва піратської продукції, накладанні санкцій.

У Греції застосування санкцій не передбачає наявності в обов'язковому порядку вини та внаслідок цього може бути спрямовано проти добросовісного порушника. У Швеції та Фінляндії санкції не застосовується до добросовісної особи. У Данії, Іспанії та Італії санкції не застосовується до особи, що використовує відповідні товари у приватних цілях без комерційної мети.

У Нідерландах не виноситься рішення про конфіскацію та знищення підробленої чи піратської продукції, що стосується об'єктів авторського права, якщо не було особистої

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні