Зародження соціальної роботи в Німеччині

Німеччині, деякі аспекти її становлення, назвати німецьких учених і практиків, які формували підходи до цього напряму суспільної діяльності.

Соціальна робота, як свідчить історичний досвід, виникає раніше державної системи соціального захисту, адже «. . . Кожне покоління вирішує проблеми допомоги бідним, хворим, одиноким. У людській історії простежуються певні етапи розвитку соціальної роботи, які змінюються в залежності від змін оточуючого середовища» [1, с. 5]. І практичні форми соціальної роботи відображають елементи відповідної культурної традиції кожної окремо взятої країни.

Так було в Україні, де види помочей архаїчної парадигми допомоги, форми благодійності в період козацтва та в часи існування українських громад обумовили практично всі види сучасної соціальної підтримки населення нашої країни.

Так було і в Німеччині, де історія виникнення вільних об'єднань благодійної допомоги сягає корінням у далеке минуле. «В основу створення об'єднань була закладена християнська та іудейська ідея любові до ближнього. В середньовіччі носіями організованої любові до ближнього виступали, насамперед, релігійні братства та гільдії ремісників. З ростом міст усе більше значення набували вільні ініціативи. З середини ХІХ сторіччя в Німеччині були створені головні об'єднання, які визначають структури вільної благодійної допомоги і донині. До них належать Благодійна справа німецької євангельської церкви, Німецьке благодійне об'єд­нання (католицька церква), Головний благодійний центр євреїв у Німеччині, Робоча благодійність, Німецький Червоний Хрест та Німецьке паритетне об'єднання милосердя» [9, с. 34].

Виникнення практичної соціальної роботи в Німеччині, за свідченнями літературних джерел, припадає на другу половину ХІХ сторіччя.

У 1853 році в Еберфельді - німецькому містечку на річці Вуппер, що переживав період активної індустріалізації, громадяни, які належали до середнього класу, розробили скоординовану, ефективну систему розподілу пожертвувань

Місто поділили на райони або квартали, і в кожному з них призначили відповідального з числа добровольців, чиє «робоче навантаження» складало до чотирьох сімей. Ці добровольці приймали заявки на допомогу і брали на себе функцію ретельної оцінки особистих обставин заявників відповідно до положення, розробленого міською адміністрацією.

«Особи, які потрапляли до списків нужденних, ділилися на дві категорії: здатні до праці та непрацездатні. Перші отримували одноразову допомогу для працевлаштування. Другі - постійну щомісячну допомогу» [2, с. 374].

Велике значення цього досвіду систематичної допомоги бідним полягає в тому, що ці попередники майбутніх соціальних працівників були не просто добровольцями, а людьми, офіційно уповноваженими здійснювати цю роботу.

У 1905 році в Страсбурзі Еберфельдська система суспільної допомоги й опіки отримала подальший розвиток шляхом створення великих секторів і команд добровольців, а також набору в центральну управлінську контору добре підготовлених служ­бовців. Таким чином, виник принцип поєднання і координації добровільних та офіційних служб, що розділяв, але одночасно ставив під суспільний контроль функції централізованого управління та надання персональних послуг населенню.

Особливим типом благодійних установ стали школи для дітей, які мали відхилення у фізичному та розумовому розвитку. «. . . В середині 80-х рр. ХІХ ст. у Німеччині налічувалося 35 шкіл для дітей з поганим зором» [2, с. 372].

Багато шкіл соціальної роботи виникли під егідою християнської церкви, - адже благодійність завжди була притаманна християнству.

Так звані «материнські будинки», організовані протестантськими

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні