Завдання, принципи психологічного консультування людей з особливими потребами та їх родичів
Метою цілеспрямованого психологічного консультування дітей з особливими потребами є оптимізація їхнього спілкування з дорослими й однолітками, полегшення адаптації до навколишнього середовища, актуалізація прихованих внутрішніх ресурсів, стимуляція особистісних потенцій. Воно відбувається як індивідуально, так і у групі.
Говорячи про психологічне консультування сімей, у яких є діти з особливими потребами, слід мати на увазі, що сім'я - це складний організм, це нерівноважна система, це співіснування різних універсумів, різних світів.
Кожна людина живе у власному життєвому світі, який будується шляхом зустрічних взаємо-проекцій внутрішнього і зовнішнього світів один на одного. Ми екстраполюємо назовні власні зацікавлення, інтереси, потреби, очікування, вносячи в реальність свій масштаб, своє забарвлення. Водночас ми вибірково сприймаємо все те, що відбувається навколо нас, на щось реагуючи дуже сильно, а щось майже не помічаючи, щось запам’ятовуючи назавжди, а щось витісняючи, забуваючи одразу.
Життєвий світ однієї особистості ніколи не є тотожним іншому, навіть якщо ці люди живуть усе життя поруч і тісно взаємодіють. Ми всі дуже різні і наші індивідуальні особливості, наш життєвий досвід накладають чіткий відбиток на світопобудову. Неабияке значення має й культурний контекст, ступінь засвоєння, прийняття певних норм, ставлення до традицій тощо.
Як і кожний, життєвий світ особистості має власний простір і час.
Психологічний простір - це ті значущі взаємини, без яких неможливо вижити, ті стосунки, які задають моральні орієнтири. Усі ми живемо в небайдужому просторі прийняття і відторгнення, серед друзів і недругів, у просторі довіри й самозахисту, відвертості та непорозумінь.
Психологічний час - це ставлення до свого життя, переживання свого віку відповідно до рівня виявленості, самореалізованості
Просторово-часові координати життєвого світу кожної людини, яка звертається до консультанта, стають ключовими орієнтирами у виборі стратегії подальшої взаємодії.
Придивимося уважніше до життєвого простору дитини з особливими потребами. Цей простір не є щільно "заселеним", скоріше навпаки. Він практично завжди інфантильний, побудований, як у ранньому дитинстві, навколо одного-двох значущих дорослих, залежність від яких практично безмежна. Через те що така дитина, навіть виростаючи з дошкільного дитинства, дуже обмежена у контактах з однолітками, взаємини з батьками, а найчастіше з матір’ю, стають надцінністю.
Залежно від ставлення матері до своєї дитини, такий інфантильний життєвий простір або емоційно підтримує, надмірно захищає її, інвалідизуючи, або емоційно відштовхує, не підтримуючи належним чином, і також інвалідизує. Адже в обох випадках про самостійність дитини у формуванні значущих взаємин не йдеться. Як не йдеться і про створення зони потенційного особистісного розвитку.
Чому батькам дитини з особливими потребами так важко?
Народження малюка - це завжди криза, адже ця подія кардинально змінює весь сімейний уклад, усі стосунки. У батьків з'являються нові ролі, нові складні обов'язки, нова відповідальність. По-новому складаються взаємини батька і матері, на деякий час ускладнюється взаєморозуміння.
Якщо