Злочини в Стародавньому Римі (Римське право)
План
Класифікація злочинів.
Засади визначення міри покарання.
Види покарань.
Класифікація злочинів
У римському праві класифікація публічних деліктів залежала, насамперед, від об'єкту, на який було вчинено замах, його місця у загальній ієрархії «публічних інтересів». З урахуванням цієї обставини можна виокремити такі види злочинів:
1) versus rei publicae — злочини проти громади у цілому («державні» злочини). До них належали: а) співробітництво з ворогом (зрада; здача ворогу міста; підпал фортеці чи міста, що обороняється, тощо), вчинене римським громадянином; б) замах на основи публічного правопорядку (змова з метою зміни форми державного ладу чи устрою, дії з метою передачі влади неуповноваженій особі тощо), вчинений римським громадянином, що мав змогу впливати на реалізацію державних повноважень; в) замах на належне виконання обов'язків магістрата або жерця (корисливе використання повноважень для зміни публічно-правового порядку і прав римського народу), вчинений посадовою особою — магістратом або жерцем; г) нехтування громадянськими обов'язками (відмова від військової служби, участь у повстанні); д) нехтування громадянсько-релігійними обов'язками (брехня при трактуванні так званих «книг Сивіли» або релігійних прикмет, вчинення злочину проти римської релігії). У цих злочинах суб'єктом могли бути також, жінки-римлянки, особливо причетні до виконання релігійних церемоній; е) замах на посадову особу (замах на магістрата тощо). У добу пізньої республіки склався особливий підвид злочинів цієї групи — образа величі римського народу (замах на вбивство та вбивство магістрата тощо);
2) військові злочини. Певною мірою цей вид публічних деліктів може вважатися різновидом злочинів проти римської громади, оскільки йдеться про порушення публічного правопорядку, ухиляння від виконання громадських обов'язків тощо
Згідно з поглядами римської юриспруденції вчинені воїнами злочинні дії могли мати або спеціальний, або загальний характер. Внаслідок цього і переслідування за такі діяння було або спеціальним, або загальним. Спеціальним військовим злочином вважався делікт, вчинений особою, що діяла як легіонер (Д. 49. 16). До військових злочинів відносили: проникнення на військову службу осіб, яким це заборонялося законом; перехід на бік ворога; заклик до повстання; втечу з поля бою; непокору начальнику, невиконання наказу; ненадання допомоги начальнику під час бою; замах на особу начальника; симуляцію хвороби; замах на самогубство; продаж зброї; ухиляння від військової служби; самовільну відлучку; дезертирство; поранення товариша по службі тощо;
3) злочин проти релігії. У добу християнства розрізняли три »йди таких злочинів: а) замах на функціонування державної церкви, на відправлення церковних служб; б) замах на недоторканність храмів (крадіжка з церковних будівель, псування їх устаткування тощо); в) злочинні форми іновірства (схизма, поганство, вихід із християнства). Суб'єктом цих злочинів міг бути не тільки римський громадянин будь-якого віку і статі, а й взагалі будь-яка істота, навіть раби і тварини;