Значення науково-технічної революції

затрати на виробництво і транспортування продукції. Їх називають чинниками (факторами) розміщення виробництва. Серед них виділяють: а) природні (паливний, сировинний, водний, природних умов); б) техніко-економічні (енергетичний, сировинних ресурсів, транспортний, споживчий, економіко-географічного положення, виробничої інфраструктури); в) демосоціальні (трудових ресурсів, споживчий, соціальної інфраструктури).

  Під сировинним у групі а) необхідно розуміти природну сировину, а в групі б) - матеріали, які виготовлені на підприємствах (метал, пластмасу, напівфабрикати), що йдуть на подальшу переробку. Споживчий фактор у групі техніко-економічних стосується підприємств-споживачів, а у групі демосоціальних - населення.

  З розвитком науки, впровадженням в економіку досягнень НТР, вплив деяких чинників на розміщення господарства (особливо природних) поступово зменшується.

  У процесі розвитку суспільства, при плануванні будівництва нових підприємств держава має певні загальні інтереси, які часто не узгоджуються з факторами розміщення окремої галузі. Тому нею розробляються принципи територіальної організації виробництва. Це певні правила - головні напрямки територіальної політики держави. Отже, на відміну від факторів, принципи мають суб'єктивний характер, де суб'єктом найчастіше виступає уряд країни.

  Серед них виділяють наступні:

-вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни, активніше освоєння нових чи пожвавлення розвитку депресивних районів.

-врахування екологічних проблем.

-обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст.

-врахування потреб розвитку міжнародних зв'язків.

  На розміщення різних галузей виробництва впливають різні фактори. Деякі з них є традиційними з часу виникнення цих галузей, деякі чинники розміщення виробництва набрали більшої ваги в період НТР, а окремі фактично породжені науково-технічною революцією

  Так, розміщення промисловості у кінці XIX - на початку XX ст. визначалося передусім ресурсними факторами. Вугільні і залізорудні басейни стали ядрами індустріалізації в Англії, Німеччині, Росії (Мідленд, Рур, Донбас). В епоху НТР промисловість усе менше тяжіє до мінерально-сировинних баз. Орієнтація розвинутих постіндустріальних країн на дешеву привізну сировину зробила багато вугільних і залізорудних районів цих країн депресивними (економічно занепалими), породивши в них безробіття і відтік населення в інші регіони.

  Хоч це парадоксально на перший погляд, але в епоху НТР найдинамічніше розвиваються країни і райони, які не мають власних сировинних баз (Японія, яка імпортує до 95 % сировини і палива, зуміла стати високорозвинутою постіндустріальною країною). В інших державах відбулося переміщення підприємств металургійного комплексу від сировинних і паливних баз у нові райони, де склалася сучасна індустріальна структура (із Північного Сходу США в Каліфорнію, з Руру у ФРН на південь країни і т. д. ). Видобувна промисловість залишається основою виробництва лише в нових ресурсних районах розвинутих країн (північні і західні території Канади, Аляска в США, північні території Австралії, шельфові зони Світового океану).

  В країнах, що розвиваються, мінерально-сировинні ресурси залишаються найважливішим фактором індустріалізації, і продовжують суттєво впливати на розміщення виробництва.

  Одним із найважливіших чинників розміщення виробництва в сучасному світі стає тяжіння до центрів науки і освіти. У першу чергу він визначає географію наукомістких галузей. Так, у Японії в 80-х рр. XX ст. почали створювати спеціальні технополіси — міста науки, де концентрувалися найбільш наукомісткі виробництва (радіоелектроніка, авіакосмічне машинобудування тощо). У США подібним технополісом є Силікон-Веллі (Кремнієва долина)

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні