Зовнішньополітичне становище України між двома світовими війнами

План 

1. Зовнішньополітична діяльність українських урядів у еміграції 

2. Міжнародна діяльність уряду УСРР.  

3. Україна в планах та політиці іноземних держав у міжвоєнний період.   


1. Зовнішньополітична діяльність українських урядів у еміграції

Закінчення Першої світової війни і формування Версальсько-Вашингтонської системи договорів привели до кардинальних змін у системі міжнародних відносин. Перерозподіл політичної мапи світу, спричинений розвалом Російської, Австро-Угорської, Німецької та Оттоманської імперій, зумовив зміну силових ліній у міжнародних відносинах. Створена країнами-переможцями Вер-сальсько-Вашингтонська система була суперечливою, неспроможною остаточно вирішити жодного європейського питання загалом і України зокрема.

Впродовж чотирьох років визвольних змагань Україні не вдалося здобути перемогу і міжнародне визнання. На більшій частині території України було запроваджено радянську владу; Західна Волинь і Східна Галичина опинилися у складі Польщі, Бессарабія й Північна Буковина були захоплені Румунією, а Закарпаття відійшло до Чехословаччини. Сам факт розподілу території засвідчив незавершеність державотворчих процесів і не-вирішеність "українського питання", яке постало перед державами світу значною мірою внаслідок світової війни.

Становище України погіршувалося наявністю як мінімум трьох урядів: УСРР у Харкові, Української Народної Республіки у Тарнові (Польща, так званий екзильний уряд УНР) та Західної Області Української Народної Республіки у Відні, які внаслідок ідеологічних і політичних розбіжностей між ними не могли вести спільної боротьби за возз'єднання українських земель і досягнення Україною незалежності. Екзильні уряди обрали шлях продовження дипломатичної боротьби.

Зовнішньополітична діяльність екзильного уряду УНР

Зазнавши поразки і ліквідувавши регулярний фронт боротьби з Червоною армією, в листопаді 1920 р. на територію Польщі були змушені перейти державні установи та рештки армії УНР. С Петлюра й уряд УНР - державний центр УНР в екзилі розташувався в невеличкому містечку Тарнові на південному сході Польщі. Міністерство закордонних справ УНР розміщувалося у Варшаві. Втративши державну територію, уряд УНР вирішив продовжувати боротьбу за відновлення суверенної Української Держави.

За часів Директорії УНР Україна мала 11 посольств у різних країнах (Австрії, Німеччині, Угорщині, Туреччині, Болгарії, Румунії, Чехословаччині, Естонії, Латвії, Фінляндії, Грузії). У 1921 р

уряд Аргентини прийняв рішення про визнання УНР. Після цього було призначено повноважного представника УНР, який так і не приступив до виконання обов'язків.

Перебування екзильного уряду в Тарнові вважалось тимчасовим, звідси планували проводити акції, спрямовані на повернення уряду в Україну. Екзильний уряд здійснював дипломатичні кроки щодо визнання УНР, а також очікував допомоги від союзників та близьких сусідів України. Зовнішня політика стала пріоритетною для уряду УНР в екзилі. Він і далі утримував дипломатичні місії та представництва в небагатьох зарубіжних країнах: Австрії (Г. Сидоренко), Бельгії та Голландії (А. Яковлев), Великій Британії (Я. Олесницький), Італії (В. Мазуренко), Німеччині (Р. Смаль-Стоцький), Румунії (К. Мацієвич), США (Ю. Ба-чинський), Туреччині (В. Мурський), Франції (О. Шульгін), Чехословаччині (М. Славинський) і Швейцарії (М. Василько). З огляду на фінансові проблеми, всі ці закордонні установи не були чисельними. Іноді вони складалися з двох-трьох дипломатів.

На початку 20-х років XX ст.

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні