План

Зовнішні відносини та угода про ЄС

Компетенція співтовариства укладати міжнародні угоди

Угоди в цілому: роль ради, комісії та парламенту

Процедури укладання угод

Використана література

 

Зовнішні відносини та угода про ЄС

Відповідно до установчих угод, зовнішні відносини роз­глядались як природне продовження внутрішньої компетенції Співтовариства на міжнародні відносини.

Як раніше Співтовариство, так і нині Європейський Союз розширили законодавчу компетенцію на багато напрямків своєї політики, і питання щодо того, хто повинен представляти ці інтереси у зовнішній сфері, стало найважливішим. Повно­важення стосовно ведення переговорів та підписання угод з питань, з яких у Союзі існує законодавча компетенція, ство­рили низку проблем, однак останні були значною мірою розв'язані Судом ЄС.

Питання щодо статусу Союзу як учасника міжнародних відносин створило ще більші проблеми. Країни-члени вва­жали, що матимуть переваги завдяки колективним діям у сфері міжнародних відносин. Однак вони не були готові передати інститутам Співтовариства повноваження у цих сферах, особ­ливо, якщо це були питання оборони та безпеки. В результаті міжнародні дії у переважній більшості випадків проводились на міжурядовому рівні. Європейське політичне співробітницт­во (ЄПС) надало можливість країнам-членам робити ко­лективні зовнішньополітичні заяви. Відповідно до спільної зовнішньої політики та політики у сфері безпеки (СПБОЗ), які були запроваджені Угодою про ЄС, передбачені конкрет­ніші дії, однак вони залежать від країн-членів

Еволюція СПБО надалі пов'язується зі спільною торговельною політи­кою ЄС, договірними повноваженнями останніх, а також зов­нішнім розширенням деяких політик, встановлених Угодами.

Наприклад, сфера економічних санкцій і надалі залиша­тиметься проблемною: вони стосуються як спільної торговель­ної політики в її економічних аспектах (стаючи частиною першого з елементів ЄС, тобто сфери, яка відноситься до Співтовариств), так і СПБОЗ по відношенню до зовнішньо­політичних аспектів (стаючи часткою другого елемента ЄС, тобто сфери міжурядової компетенції).

Присутність Союзу на міжнародній арені, особливо про­тягом останніх років, відчувалася в ході Уругвайського раунду переговорів щодо Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ). Конфлікти між Союзом та Сполученими Штатами Америки через необхідність реформування спільної сільсько­господарської політики стали найпомітнішою подією цього раунду, і навіть інколи виникала загроза зриву укладання нової ГАТТ (нині — Світова організація торгівлі — СОТ).

Союз також має довгострокові зобов'язання стосовно країн Африки, Карибського басейну та Тихого океану (АКТ) через Ломейські конвенції. Ці угоди запроваджують торго­вельні відносини з Союзом і надають виробникам цих країн деякі права на доступ до спільного ринку.

 

Компетенція співтовариства укладати міжнародні угоди

Цей підхід базується на положенні установчих Угод, відповідно до яких кожне Співтовариство є здатним встанов­лювати відносини з деякими міжнародними організаціями та укладати деякі види міжнародних угод. Так, кожне з них може встановлювати відносини з органами ООН та спеціалізо­ваними установами останньої, а також Організацією Євро­пейського економічного співробітництва та Радою Європи. Більш того, ЄС та Євратом можуть підтримувати відносини з ГАТТ, а також інші необхідні відносини з усіма міжнародними організаціями, включаючи Міжнародну організацію праці.

Оскільки договірна компетенція Співтовариств обме­жується спеціальними видами угод, то