Зв'язки та відношення речень у тексті

непрямий зв’язок, що виникає між реченнями в результаті послідовного сполучення пар речень, котрі перебувають у безпосередньому зв’язку. Єдність сполучення речень, таким чином, визначається не тільки безпосереднім зв’язком, а й поширеністю опосередкованих зв’язків. Ось приклад, який демонструє безпосередню й опосередковану форми зв’язку: Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина - йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу - і мати ув’язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату - неодмінно приходили з книшем. Дорогих гостей також зустрічали хлібом і сіллю. У наведеному складному синтаксичному цілому між першим і другим, другим і третім, другим і четвертим, третім і четвертим реченнями існує безпосередній зв’язок, але, наприклад, перше й третє, перше й четверте речення теж перебувають у зв’язку, хоч. на відміну від згаданого, це вже зв’язок опосередкований.

Контекстуальні відношення речень

Як уже зазначалося, поняття відношень між реченнями осмислюється як їхня функціонально-смислова залежність, взаємозумовленість, що виявляється в процесі формування текстової єдності. Висловлено міркування про деякі відношення, котрі складаються всередині текстових єдностей. Так, описуючи прозаїчну строфу, Г. Я. Солганик виокремлює такі компоненти та їхні відношення: "Зачин, який містить початок думки, що формулює її тему, середню частину - розвиток думки, теми й кінцівку - своєрідну синтаксичну (композиційну) крапку, яка підсумовує мікротему строфи й підкреслює це не тільки у смисловому, але й у синтаксичному відношенні"[61]. В структурі радіоінформацій фіксується відношення двох частин: одна містить власне інформацію, друга - її тлумачення, інтерпретацію. Подібне осмислення характеризує виділення предикативно-релятивних комплексів (Т. І. Баталова) і фрагмента (Г

Я. Солганик). Будова логеми, описаної в дослідженні О. О. Нечаєвої, дається з точки зору відображення в мовній побудові процесів мислення та відношень (синхронні, діахронні, причинно-наслідкові).

Звичайно, завдання полягає в тому, щоб подати цілісну систему відношень між реченнями в публіцистичному мовленні й відповідний характер утворюваних на цій основі складних синтаксичних цілих. Такий підхід передбачає фронтальний розгляд поєднуваності речень у тексті. Вирішення цього завдання можливе за умови здійснення контекстуального аналізу смислу, функцій речень, урахування зв’язків, що сприяють формуванню відношень.

1. Супровідні відношення речень. У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку з іншими.

Аналіз зв’язків між реченнями показує, що їх поєднання часто здійснюється таким чином: до базового, опорного речення приєднується те, що розвивається на його основі, залежне від нього. Це речення перебуває в супровідних відношеннях із базовим, бо, начебто супутнє йому, супроводжує його. Поняття опорного речення не передбачає обов’язкової його незалежності. Здебільшого незалежне речення являє собою початкове, вихідне повідомлення за темою (або про її окремий аспект) мовного утворення, комунікативного акта. Формування названого поєднання речень дістало назву розгортання, яке "полягає в тому, що кожне з основних понять, котрі утворюють тезу, піддається розглядові й аналізу (визначається, пояснюється, мотивується, підкріплюється фактичним матеріалом, зазнає експресивного посилення)"[62]. Таке розуміння розгортання потребує певного уточнення: не тільки поняття, а й у цілому опорне речення, котре виражає якусь думку, може піддаватися "розглядові й аналізу", крім того, розгортання тих чи інших компонентів залежить від міркувань комунікативної доцільності й не в усіх випадках обов’язкове.

<< 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні