Адвокат у цивільному процесі

ЗМІСТ

ВСТУП 

РОЗДІЛ І. ПРЕДСТАВНИЦТВО У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ   

1. 1 Поняття цивільного процесу.    

1. 2 Представництво у цивільному процесі   

РОЗДІЛ ІІ. ПРЕДСТАВНИЦТВО АДВОКАТА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ   

2. 1 Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних спав у суді першої інстанції   

2. 2. Діяльність адвоката як процесуального представника в стадіях апеляційного і касаційного провадження   

2. 3. Процесуальне представництво адвоката в стадії судового виконання   

2. 4. Особливості участі адвоката у цивільному процесі   

ВИСНОВОК   

 

ВСТУП

Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу 00Н із запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту 00Н, Загальної декларації прав людини,Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах.

 Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт, згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Це ж положення закріплене і в статті 59 Конституції України. Варто вказати, що адвокатура представлена і у Вищій раді юстиції трьома представниками, рекомендованими з'їздом адвокатів України.

 Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського об'єднання, покликаного згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

 

 

РОЗДІЛ І. ПРЕДСТАВНИЦТВО У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1. 1 Поняття цивільного процесу.

У правовій літературі терміни «цивільний процес» І «цивільне судочинство» вживаються як рівнозначні. Однак з цього питання висловлюються різні судження. Деякі вчені визначають цивільний процес як діяльність судових органів по вирішенню спорів та інших справ, які стосуються прав та інтересів громадян, організацій, і по примусовому виконанню судових постанов, що здійснюється в точно визначеному порядку із забезпеченням активної участі заінтересованих осіб. .

 Висловлюється думка, що цивільний процес — це діяльність суду по здійсненню правосуддя, яка складається з розгляду і вирішенні в судових засіданнях цивільних справ; діяльність осіб, які беруть участь у справі, і сукупність цивільних процесуальних правовідносин між судом і заінтересованими особами та органами держави, що беруть участь у справі.

 Поряд із спробами дати визначення поняття цивільного процесу існує думка, що цієї проблеми не існує взагалі. В. Н. Щег-лов підкреслює, що діяльність учасників правовідносин в інших галузях права, на відміну від процесуального, не виділяється як окрема категорія. Немає необхідності виділяти її і в процесуальній теорії. У суспільних відносинах, врегульованих нормами права, відокремлення діяльності неминуче веде до її відриву від правової форми і до протиставлення правовій формі, що однаково неприпустимо. На основі цього робиться висновок про тотожність понять цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин. Цивільний процес є суспільними відносинами, врегульованими цивільним процесуальним право

 Таким чином, у науці цивільного процесуального права існують досить суперечливі підходи як до самої постановки проблеми, так і до змістовної її характеристики.

Дослідження змісту цивільного процесу повинно здійснюватися в аспекті, який дозволяє визначити його зв'язок та співвідношення з правосуддям у цивільних справах.

Нерідко правосуддя ототожнюють з цивільним процесом. Наприклад, Н. Т. Арапов відзначає, що правосуддя в цивільних справах є діяльність державного суду і осіб, які беруть участь у ньому по розгляду і вирішенню спорів про право цивільне2. На думку В. М. Семенова, цивільний процес поряд з кримінальним процесом є видом правосуддя, різновидом судової діяльності.

 Як видно, Н. Т. Арапов відносить до правосуддя і діяльність суду, і діяльність осіб, заінтересованих у правосудді. Для цивільного процесу місця не залишається. В. М. Семенов, навпаки, ототожнюючи цивільний процес і правосуддя, під цивільним процесом розуміє тільки судову діяльність.

 До аналогічних висновків призводять і судження М. А. Гур,-вича, який відзначав, що цивільне процесуальне право, регламентуючи діяльність суду по здійсненню правосуддя, встановлюючи права й обов'язки учасників процесу, є гарантією реалізації завдань цивільного судочинства1.

 Поняття цивільного процесу тісно пов'язано з поняттям правосуддя, однак не повинно зводитися до нього. Правосуддя і цивільний процес — не тотожні поняття. Зміст правосуддя полягає у визначенні виду й обсягу суб'єктивних прав і юридичних обов'язків персонально певних осіб, у вирішенні конкретної цивільної справи судом шляхом винесення рішення, яке має законну силу. Правосуддя характеризується і тим, що воно повинно бути побудовано на засадах, які забезпечують можливість реалізації заінтересованою особою права на судовий захист, тобто можливість особисто бути захисником своїх прав у суді, брати участь у"вирішенні своєї справи. Саме ця обставина і визначає необхідність встановлення специфічної форми здійснення правосуддя, яка передбачає суворо встановлений порядок розгляду і вирішення цивільної справи. Порядок розгляду і вирішення цивільних справ є формою здійснення правосуддя в цивільних справах і складає, на нашу думку, цивільний процес (судочинство).

 Якщо правосуддя — це судова діяльність по реалізації судової влади, то цивільний процес — це форма реалізації правосуддя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії права громадян на судовий захист. Такий зв'язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми. Поза цивільним судочинством, яке забезпечує гарантії його здійснення, правосуддя неможливе, як і розгляд справи, якщо він не здійснюється судом, не є цивільним процесом.

 Таким чином, правосуддя в цивільних справах і цивільний процес у спеціально-юридичному значенні — самостійні явища. Правосуддя — форма реалізації судової влади, а цивільний процес — форма здійснення правосуддя, яка покликана забезпечити і гарантії правосуддя, і гарантії особи.

 Цивільний процес як форма реалізації правосуддя і права громадян на судовий захист має свою предметну сферу. Згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством у порядку цивільного судочинства розглядаються справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження (ч. 2 ст. 1 ЦПК).

 Визначення сфери цивільного процесу важливо, бо вона є показником функціонування в державі судової влади і правосуддя. Цивільний процес розрахований, як видно, на здійснення правосуддя в широкій сфері правовідносин, які характеризуються юридичною рівністю їх учасників (цивільних, сімейних тощо).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні