Боротьба князя Данила Галицького з татарською навалою

Взимку 1211 – 1212 р. король здійснив похід на Галич. У поході за запрошенням угорського короля прийняли участь польські та волинські полки. В результаті виправи були захоплені могутні бояри Володислав Кормильчич, Судислав та Пилип. Проте невдовзі повторилася майже минулорічна ситуація. Крім Владислава, якого відвезли до Угорщини, всі інші галицькі бояри відкупилися від угрів, а невдовзі після відходу тих на батьківщину знову почали боротьбу проти Ганни. Внаслідок подій 1212 р. до Галича на князювання прибув пересопницький князь Мстислав Ярославич, Ганна з Данилом та боярином В’ячеславом Товстим покинули місто і попрямували до угорського короля, а Василько Романович з воєводою Мирославом до родинного Белзу.

Третій поспіль похід короля Андрія на Галич у серпні-вересні 1213 р. вже не відбувався як акція, спрямована на користь княгині Ганні. Галицько-Волинський літопис повідомляє про вихід на волю в Угорщині ворога Романовичів Владислава Кормильчича.

Звільнення Андрієм ІІ могутнього та амбітного боярина, вірогідно, слід пояснювати бажанням угорського монарха використати вже його авторитет під час походу на схід. Цей похід, як відомо, закінчився безпрецедентною подією: захопленням князівського столу галицьким боярином Володиславом Кормильчичем.

Весною 1214 р. волиняни на чолі з Ганною разом з поляками здійснили невдалу спробу відвоювати у боярина Володислава Галич, після чого протягом декількох років Романовичі були галицького столу відмовитися від боротьби за Галич, зосередивши головну увагу на відвоювання Волинської «вотчини». В 1214 р. під їх тиском та наполяганням краківського князя Лешка тодішній володар Володимира на Волині князь Олександр Всеволодович передав місто Данилу та Васильку. В тому ж році у словацькому місті Зпіші угорський король Андрій та краківський князь Лешко домовилися про розділ між собою Галицької землі. Полякам були передані Перемишльська та Любачевська округи. Проте вже наступного року угорці забрали у поляків їх володіння в Галицькій землі Перемишль та Любачев.

Війну проти іноземних поневолювачів очолив Мстислав Удатний – виходець з дрібних київських князів, який до того часу правив у Новгороді.

У 1215 р. Лешко краківський, запросив князя Мстислава прийняти участь у боротьбі за Галич, але тоді виправа новгородського князя, як вже зазначалося, не мала успіху. Через два роки вже за підтримкою київського князя Мстислава Романовича Мстислав Мстиславич вдруге вирушив до Південно-Західної Русі, і ця кампанія увінчалася успіхом. В Галичі на момент приходу Мстислава знаходився угорський гарнізон. Формально з 1214 по 1218 рр. Галичина була складовою частиною Королівства Угорщина, на чолі її був королевич (фактично молодший король, rex minor) Коломан, але фактично влада у місті контролювалася боярськими олігархами.

Після вокняжіння Мстислава у Галичі Данило уклав матримоніальний союз з ним. Це суттєво посилило авторитет князя Данила. Польський князь Лешко Бялий, котрий не мав достатньо сил для підкорення собі всієї Волині, щоб зберегти за собою «Забузькі міста» і закріпитися в Західній Галичині (згідно угоди з угорцями у Зпіші), був вимушений підтримати Данила та його родичів, які в цей час набирали велику силу на Волині. Повернулися Романовичі до Володимира у 1214 р. Саме з цією датою і слід зв’язувати початок самостійного князівського правління Данила.

В другій половині 10-х – в 20-х роках ХІІІ ст. Волинське князівство мало класичну для того часу державно-адміністративну структуру, коли земельному (верховному в землі-князівстві) князю підкорялися удільні князі. Ними були двоюрідний брат Данила белзький князь Олександр Всеволодович та троюрідні брати Мстислав і, можливо, Інвар Ярославичі.

Після смерті князя Романа Волинь розпалася на дрібні удільні князівства, її західні землі були захоплені польськими військами. Законні володарі Галицько-Волинське князівства, малолітні Данило і Василько Романовичі утримували лише другорядні волості. У 1215 р. вони спромоглися повернути собі Володимир, у 1219 році здійснити перший успішний похід проти Польщі. У 1227 році Романовичі звільнилися з-під польського протекторату через смерть короля Лешка І Білого. Завдяки спільним діям їм вдалося розбити місцевих удільних волинських князів та станом на 1230 р. об'єднати у своїх руках Волинь. Князі Данило і Василько повернули половину земель, які належали їхньому батькові. Наступні 8 років вони вели війну за Галичину (окуповану угорцями). У 1238 році князю Данилу вдалося остаточно здобути Галич і вигнати іноземців. Таким чином було відновлено єдність відновив Галицько-Волинського князівства.

 

Боротьба з монголо-татарською навалою

Всередині ХІІІ ст. відбулась одна з найтрагічніших подій вітчизняної історії – монгольське нашестя. Перша битва з монголами відбулася у Приазов’ї (нинішня Донецька область) на р. Калці де 31 травня 1223 р.  об’єднані полки руських князів та половців зазнали нищівної поразки через відсутність єдиного командування та неузгодженість дій. З першої кривавої зустрічі з монголами ні Київ, ні інші князівства не зробили потрібних висновків, щоб врятувати свою землю. Після цих подій майже півтора десятиліття був відносний спокій. Фатальне для Русі рішення про похід на захід було ухвалене монголами на з'їзді їх воєначальників у Каракорумі в 1235 р. Великий Чингізхан заповідав своєму внукові ханові Батию всю Європу, але її ще треба було завоювати. Після ретельної підготовки Батий в 1237 р. повів на захід 140-тисячну нещадну і войовничу монголо-татарську орду. Першою європейською державою на її шляху лежала обширна і багата Русь, розділена на півтора десятки самостійних удільних князівств.

Взимку, наприкінці 1237 р. , монголо-татари раптово з'явилися біля стін давньої Рязані. Місто не побажало підкоритися завойовникам, було взяте, розграбоване і повністю знищене. У полон монголи брали тільки майстрів, молодих жінок та інколи дітей - решта підлягала знищенню. Спалена монголами Рязань так ніколи і не змогла відродитися на колишньому місці. Потім настала черга Володимира - головного міста Північно-Східної Русі. Володимирський князь Юрій Всеволодович виступив проти полчищ Батия зі зброєю в руках. Кривава битва на річці Сіті 4 березня 1238 р. завершилася повним розгромом руських і загибеллю самого князя. Незабаром місто Володимир, яке вже практично нікому було захищати, було захоплене монголо-татарами. Пройшовши землями Північно-Східної Русі, Батий розграбував і зруйнував Ростов Великий, Суздаль, Углич, Твер, Москву та інші її міста. Восени 1238 р. монголо-татари відійшли у степ, де відпочили від важкого походу і поповнили свої ряди.

Навесні 1239 р. Батий почав новий наступ, цього разу його метою були південноруські князівства. На території сучасної України монголо-татари вперше з'явилися під Переяславом. Спроба русичів відбити натиск орди не вдалася, місто було зруйноване і спалене. Наступною жертвою монголів став древній Чернігів. Ослаблена в боях орда не ризикнула відразу ж рушити на Київ і знову відкотилася в степ.

Тільки восени 1240 р. величезне військо хана Батия підійшло до Києва. Літописець, підкреслюючи численність монгольського війська, говорить: "Нічого не було чути із-за скрипу возів його, реву верблюдів його та іржання коней його". Монголо-татари були вражені величчю і красою давньої столиці і запропонували її жителям відкрити ворота міста. Проте кияни вирішили битися до кінця. Київський князь Михайло втік із міста. Керувати обороною Києва прибув посланець князя Данила Галицького воєвода Дмитро, людина хоробра й обізнана у військовій справі.

Облога Києва була довгою і жорстокою. Маючи величезну чисельну перевагу, монголи безперервно штурмували місто. За допомогою стінобитних машин їм часто вдавалося робити проломи у міських стінах, але кияни кожного разу знаходили сили для їх відновлення. Проте така нерівна боротьба не могла продовжуватися нескінченно. На початку грудня 1240 р. монголо-татари вдерлися до міста. Відчайдушні бої в Києві йшли за кожну вулицю, за кожен будинок. Незабаром єдиним оплотом киян залишилася давня Десятинна церква, але її зводи завалилися, не витримавши безлічі людей і поховали під собою останніх захисників міста. Поранений воєвода Дмитро був схоплений моногло-тарами, але хан Батий побажав зберегти життя мужньому воїнові.

1 2 3 4 5 6 7