Мета та завдання роботи по формуванню мовлення та вивчення мови як предмета в спеціальній школі

План

1. Мета та завдання по формуванню мовлення як засобу спілкування та знаряддя мислення.

2. Завдання по вивченню мови як шкільного предмета.

 

Робота педагога лише тоді стане ефективною та матиме ко- рекційно-розвиваючий характер, який попереджує або сприяє подоланню шкільних неблагополучь, коли він зуміє постійно та цілеспрямовано ставити перед собою та дітьми конкретні зав­дання. З уміння поставити стратегічні, тактичні та част­кові завдання власно і починається професіоналізм учителя. Лише повсякденно усвідомлюючи та обдумуючи питання: «На­віщо я це роблю?» - вчитель зможе досягти того, щоб кожне навчальне завдання або вправа стало інструментом впливу на дефіцітні функції або операції. І не просто інструментом, а інструментом, підібраним правильно.

Мета та завдання бувають різних рівнів. Перед учителем та учнями стоять неоднакові завдання. Вчитель націлений на роз­виток та виховання дітей у процесі передачі їм певного обсягу знань про рідну мову та на формування умінь користуватися цими знаннями в житті. Мета учня — усвідомити багатство та граматичний лад рідної мови та навчитися використовува­ти мову та мовлення в процесі своєї життєдіяльності.

Усвідомлення та постановка педагогом мети дозволяє відпо­вісти на питання: навіщо я це роблю? Ці цілі слугують основою для виділення та визначення задач, які показують, що треба робити для досягнення успіхів у навчанні.

Метою спеціальної організації процесу навчання мови у дітей з ТПМ є формування у них мовлення як повноцінного засобу спілкування і знаряддя мислення, а також створення передумов для вивчення української мови як предмета та інших основ наук навчального плану в обсязі програми неповної се­редньої загальноосвітньої школи.

У процесі спеціального навчання мови відбувається розви­ток пізнавальної діяльності (сенсорики, предметно-практично­го, наочно-образного та абстрактного словесного мислення) у тісному зв'язку з корекцією та формуванням мовлення, вихо­ванням наукового світогляду учнів.

Навчання української мови в спеціальній школі має чітко ви­ражену практичну спрямованість. Починаючи з 2-го класу і ово­лодіння мовою, і його вивчення об'єднуються в єдиний процес, який створює міцну базу для всебічного розвитку учнів, підготов­ки їх до життя та праці, подальшого підвищення їхнього освітньо­го та культурного рівня, до опанування певною професією.

Така постановка мети спеціального навчання мови перед­бачає її реалізацію не тільки на спеціально організованих за­няттях та у зв'язку із проходженням програми з української мови, але й у процесі всієї навчально-виховної роботи у школі (на предметних уроках навчального плану, в позаурочний час).

Досягнення основної мети стає можливим лише за умов ви­рішення конкретних завдань, таких як:

  1. Розвиток розуміння зверненого до дітей усного мовлення.

Починається така робота з навчання розумінню звертань учителя до класу та окремих учнів, поданих у вигляді прохань, наказів, завдань та доручень. На початкових етапах від дітей не вимагають відповідних мовленнєвих реакцій. Розуміння сприй­нятого контролюється правильністю їх виконання. Мовленнє­вий матеріал інструкцій, прохань та доручень поступово уск­ладнюється (від одноступеневої до двох-, трьохступеневої інструкції). Таким чином в учнів накопичується певний слов­никовий запас.

  1. Формування активного усного мовлення відбувається паралельно з розвитком його розуміння. Ступінь самостійності мовленнєвого висловлювання може бути різним (відображені повтори; відповіді на запитання з додаванням одного слова; скла­дання речень за опорними словами). На початковому етапі ро­бота спирається на унаочнену ситуацію (ситуаційне мовлення), поступово переходячи до спілкування з опорою на попередній мовленнєвий досвід дитини, на контекст (контекстне мовлен­ня). Послідовно переходять до розгорнутих висловлювань. Слід враховувати ступінь складності певного типу та форми мовлен­ня для дітей. Спочатку переважно розвивають розмовне (діало­гічне мовлення), поступово переходячи до формування усного та писемного описово-розповідного (монологічного) мовлення.

Основою всієї цієї роботи є навчання розумінню та побудові речень, спочатку наказових, потім розповідних та питальних.

  1. Навчання вимови є спеціальним завданням, а також важ­ливою методичною умовою для досягнення кінцевої мети - фор­мування мовлення як засобу спілкування та знаряддя мислення.

Правильне фонетичне оформлення усного мовлення перед­бачає не лише вимову, а й правильне його сприймання на слух

Вимова, яка відповідає нормі, дозволяє точно розуміти та про­дукувати мовлення, а також диференціювати звуки (фонеми) і на цій основі оволодівати звуко-складовою та морфологічною будовою слів. Робота над вимовою відбувається на спеціальних заняттях; передбачає як формування правильної артикуляції звуків, складів, слів, так і оволодіння просодичною стороною мовлення (мовленнєвим диханням, інтонацією, наголосом, нор­мами орфоепії). Разом із цим удосконалення вимовних нави­чок відбувається в процесі вимовної практики.

Формування навичок правильної вимови є необхідною пе­редумовою оволодіння писемним мовленням (грамотою).

  1. Навчання писемного мовлення є важливим завданням початкового курсу рідної мови, оскільки завдяки йому збага­чується усне мовлення і розвивається пізнавальна діяльність дітей.

У спеціальних школах для дітей із ТПМ об'єктивно існу­ють специфічні утруднення у навчанні учнів, особливо почат­кової ланки, грамотного письма. Вони обумовленні, передусім, наявністю у школярів системних мовленнєвих порушень, об­меженістю мовленнєвого досвіду, особливостями психофізич­ного розвитку. Ці факти широко висвітлені в низці досліджень (О. Л. Жильцова, Г. А. Каше, Р. І. Лалаєва, Р. Є. Левіна, О. М. Мас- тюкова, І. В. Прищепова, І. М. Садовнікова, Є. Ф. Соботович, Л. Ф. Спірова, В. В. Тарасун та ін. ). Виражені порушення писем­ного мовлення негативно впливають на формування особистості дитини, затримують опанування навчальної програми, викли­кають у них негативне ставлення до навчання в цілому, особли­во до уроків рідної мови, а також позначаються на процесі соці­альної адаптації. Успішне ж оволодіння письмом і читанням - одна з важливіших умов функціональної грамотності людини. Ось чому повноцінне оволодіння писемним мовленням є важ­ливою передумовою успішного навчання не лише з предметів мовного циклу, але й з інших галузей знань. Рівень грамотності учня визначає рівень його загальної освіченості та культури.

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні