Девіантна поведінка

Під девіантною поведінкою (від фр. dewiation) ми розуміємо дії особистості, які не відповідають суспільним нормам – моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим та іншим. Відповідно до цього виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (аморальну), правових (протиправну), медичних (поведінка хворої людини) та інших

Інформаційне перевантаження мозку призводить до неврастенії, що проявляється у дратівливості, погіршенні самопочуття. Одним із напрямків профілактики такого явища може бути більша індивідуалізація навчання. Адже важко собі уявити ситуацію, щоб 40 учнів у класі знаходилися на одному і тому самому етапі психічного розвитку, іншими словами, щоб один і той самий обсяг матеріалу був адекватно орієнтований на найближчу зону їхнього розвитку.

Психологічні дослідження показують, що значного ефекту в плані індивідуального підходу до учнів можна досягти при зменшенні числа учнів бодай до 25 осіб.

Нерідко причиною невротичних розладів у дітей служить ярлик не встигаючого. Гостро ранить психіку школярів також відсутність поваги до них з боку педагогів. Намагаючись «відігратись», учні, у свою чергу, починають поводитися грубо, роблять усе наперекір вимогам такого педагога.

Окрему категорію дітей складають учні з порушеннями у пізнавальній сфері. Сюди, передусім, можна було б віднести розумово відсталих дітей. Але такі діти повинні навчатись у допоміжних школах. У звичайній школі такій дитині може бути важко через недогляд батьків та педагогів. У таких випадках педагог після консультації з дефектологом повинен направляти дитину на медико-педагогічну комісію для визначення специфіки її дефекту та подальшої долі. У звичайній школі мова може йти про невстигаючих дітей, а також про дітей із низьким рівнем інтелектуального розвитку. Робота з першою групою дітей повинна розпочинатись із визначення причин їхнього невстигання та розробки програми його подолання. При цьому можна використовувати досвід класів диференційованого навчання. Проведені нами дослідження показують, що значна частина дітей зі зниженим інтелектуальним розвитком характеризується низьким рівнем пізнавальних потреб, а також певним відставанням у формуванні емоційно-вольової сфери. Тобто вони погано вчаться тому, що не хочуть учитись, а не хочуть учитись тому, що їм нецікаво. Причиною подібного явища може бути асинхронія психофізичного розвитку, при якій прискорений фізичний розвиток поєднується з відставанням у формуванні сфери мотивів та потреб, незрілістю регулятивної сфери, порушенням працездатності, а також прискоренням статевого розвитку. Неблагополучие родинне оточення сприяє виникненню негативного ставлення до людей узагалі, схильності до агресії та жорстокості

Ці риси формуються як захисні реакції на відповідне ставлення до дитини.

Дуже часто існує зв'язок між різними видами порушення поведінки за неповноцінності центральної нервової системи підлітків (найчастіше це родові травми, асфіксії, результат ускладнень дитячих хвороб).

Наслідком цих відхилень є порушення розумової активності, емоційна незрілість, відхилення у темпі статевого дозрівання. На відхилення поведінки впливають: акцентуації характеру та психопатії, а також соціальні фактори: несприятливе мікросоціальне оточення, несприятливі умови навчання тощо. Дані порушення можуть бути патологічного та непатологічного рівня. Основними диференціально-діагностичними критеріями є логічність, психологічна зрозумілість, пояснювальність учинків, який би екзотичний характер вони не носили, — при непатологічному рівні поведінкових відхилень і навпаки -алогічність, незрозумілість ні з позицій внутрішнього світу самого підлітка, ні його оточення — свідчать швидше про патологічний рівень цих відхилень. Звичайно, є і перехідні психологічні стани — проміжні між характерологічними та патохарактерологічними підлітковими реакціями тощо.

Порушення поведінки за типом розгальмованості потягів також пов'язані з прискореним типом фізичного та статевого дозрівання, установкою на спосіб життя, що забезпечує реалізацію потреб, пов'язаних із домінуючими потягами. Асинхронія розвитку проявляється у дисоціації між раннім пробудженням потягів та вираженою незрілістю емоційно-вольової сфери, а також особистості в цілому. Даний варіант є найнесприятливішим у плані шкільної адаптації, оскільки він, як правило, пов'язаний з дуже несприятливим сімейним середовищем.

У молодшому шкільному віці — поєднання низької пізнавальної активності та незрілості емоційно-вольової сфери, що не відповідає зростаючим вимогам до соціального статусу школяра. Виражена психомоторна розгальмованість у поєднанні з ейфоричним фоном настрою, підвищений сенсорний голод — із потягом до гострих відчуттів та вражень. Акцентуація компонентів негативних потягів, таких як: інтерес до ситуації жорстокості, агресії. Наявність невмотивованих коливань настрою, конфліктності, запальності у відповідь на незначні вимоги та заборони, супроводження таких спалахів вираженою афектацією, негативне ставлення до шкільних занять та епізодичні прогули як прояв захисної реакції відмови, характерної для незрілих особистостей. Гіперкомпенсаторні реакції, пов'язані з прагненням привернути до себе увагу негативними формами поведінки: грубістю, невиконанням вимог педагога. На кінець молодшого шкільного віку в них виявляються стійкі прогалини у знаннях як наслідок слабких інтелектуальних передумов та низького інтересу до пізнання, суспільне корисної праці, зростаючий потяг до асоціальних компаній та форм поведінки, таких як: куріння, дрібні крадіжки, виманювання грошей, перші спроби вживання алкоголю та наркотиків під впливом старших. Дефекти сімейного виховання проявляються у вигляді бездоглядності, грубої авторитарності, асоціальної поведінки членів родини.

Значними симптомами порушень розвитку на початку підліткового віку є наявність рис психічної незрілості, таких як: залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю та саморегуляції як прояв несформованих основних психологічних передумов переходу до підліткового віку. А також некоригованість поведінки, зумовлена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю.

Фактори, що компенсують відхилення у підлітковому періоді, — потяг до позитивних форм самоствердження, гармонійність сексуального розвитку, позитивне ставлення до праці та навчання, цілеспрямованість та продуктивність самореалізації у позашкільних захопленнях (спорт, хобі тощо), орієнтованість на соціальне позитивного лідера, стійкість до негативних впливів середовища, що виявляються у реакції негативної імітації, невротичний, а не психопатичний тип реагування на психотравмуючі ситуації.

У роботі в неповнолітніми з девіантною поведінкою важливо зрозуміти психологічний механізм переходу від правослухняної до кримінальної правосвідомості!