Ділова українська мова 2

8. Види запитань.

 Закрите запитання – це запитання, на яке можна відповісти однозначно, наприклад: «так/ні», назвати точну дату, ім'я або число тощо. Їх використовують, щоб отримати конкретну інформацію, уточнити твердження, сфокусувати розмову.

Відкриті запитання – це запитання, на які важко відповісти од ним словом. Воно зазвичай починається словами чому, навіщо, у який спосіб, яка ваша думка з цього приводу,

 Альтернативні запитання – це щось середнє: ставлять їх у формі відкритого запитання, але при цьому пропонують варіанти відповіді.

Риторичні запитання не потребують відповіді на відміну від звичайних. До них вдаються у двох випадках: 1) відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем; 2) таке запитання, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на взірець

 Спрямовувальні запитання використовують тоді, коли потрібно скерувати розмову у потрібному напрямку.

Запитання-кристалізатори допомагають шліфувати думку.

Інформаційні запитання забезпечать отримання інформації.

Однополюсні запитання віддзеркалюють запитання співрозмовника.

Проблемні запитання формулюють мету виступу, мікротему, визначають завдання.

Провокаційні запитання підбурюють на певні дії, спонукають до бажаних.

Навідні запитання стимулюють мислення, спрямовують хід думок у потрібному напрямку на отримання відповіді, яка зміцнить позицію промовця

Прикінцеві запитання використовують на етапі завершення розмови, виступу, їм мають передувати одне-два підтверджувальні запитання.

 

9. Особливості усного спілкування.

 Усне спілкування – це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння

 

Усне

Первинне

Монологічне, діалогічне, полілогічне

Розраховане на певних адресатів у конкретній ситуації

Непідготовлене заздалегідь (здебільшого)

Живе, без старанного мовно оформлення

Імпровізоване

Інтонація, міміка, жести (невербальні засоби)

Чітко індивідуальне

Емоційне й експресивне

Повтори, перебивання, повернення до вже сказаного тощо

Обмежене в часі

Особливості комунікативної ситуації

 

10. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.

 Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

  1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:
  • монологічне (говорить один учасник спілкування);
  • діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);
  • полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).
  1. За кількістю учасників виокремлюють:
  • індивідуальне (спілкуються двоє);
  • колективне спілкування.
  1. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
  • безпосереднє спілкування («обличчя до обличчя»);
  • опосередковане (телефон, радіо, телебачення).
  1. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:
  • побутове (обговорення щоденних проблем);
  • наукове (обговорення наукових проблем);
  • фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);
  • естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог – це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності.

Найхарактерніші ознаки діалогу:

  • безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;
  • швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;
  • ситуативна залежність реплік;
  • можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);
  • використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;
  • зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;
  • важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

Монолог – форма мовлення адресата, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні