Економічна свідомість і правосвідомість. Екологічна свідомість

План

1. Економічна свідомість і правосвідомість

2. Екологічна свідомість

Література

 

1. Економічна свідомість і правосвідомість

Поступово стала укріплюватись нова цінність - орієнтаційна сис­тема: система правосвідомості, основними компонентами якої стали:

а) загострена увага до проблем розподільної і моральної справедливості (виконання принципу «кожному своє» в практиці владних третейських рішень);

б) розвиток конкордної (від лат. concordo - перебуваю у згоді) етики, тобто культури виконання договорів, угод, взаємних зобов’язань («вексельної чесності»);

в) дотримання ідеалу невідчужених прав - свобод, дарованих кожному людському індивідові.

У природно-правовій концепції Дж. Локка право на власність посідає перше місце і включає в себе право на життя і на свободу. Одну з основних максим нової (тобто ранньої буржуазії) правосві­домості можна вбачати в традиціях армії Кромвеля: «Генерал, який може присудити солдата до смерті за самовільне залишення поста або за непокору безрозсудним наказам, не може за всієї своєї абсолютної влади розпорядитися хоч би одним фартингом із власності цього солдата або привласнити хоч би малу частину з його майна». Власність стає священішою за саме існування її емпіричного носія. Пояснення цієї парадоксальної максими Дж.  Локк вбачає в тому, що власність включає в себе працю.

«Чисте підприємництво» знаходить підтримку в максимі «кате­горичного імперативу» І.  Канта: «Чини з іншими так, як хотів би ти, щоб чинили з тобою!». На думку І.  Канта, дотримуватися цього принципу не просто морально, а й вигідно. Не дотримую­чись його, людина неспроможна не тільки на культурний прогрес, а й навіть на те, щоб вижити. Кант шукав таку етичну кон­цепцію, яка приводила б до загального знаменника і цинічний практицизм, і прогресивний фанатизм, які повинні бути безумовно обов’язковими для особи і в майбутньому мають бути особливою мірою сутності людини. Після Канта та німецької класичної філософії соціально-економічна думка пішла напрямами, з одного боку, абсолютизації належного, а з другого - абсолютизації майбутнього виміру сутності людини.

З філософських позицій найважливішими для розуміння того, який повинен існувати механізм безболісного й ефективного переходу до надійної економічної системи, до ринку, до багатства товарів, до бізнесу і формування суспільства, яке б забезпечило мільйонам трудівників матеріальне, економічне, духовне, культурне і психологічне благополуччя. Головним компонентом цього механізму, як вважають економісти і соціологи, повинна бути раціональна, стимулююча і гарантуюча людські умови існування гнучка і динамічна податкова система.

Проблема податків не є чужою не лише для філософії, а й для релігії. В нашій країні християнство, насамперед православне, має глибоке коріння. Слід пам’ятати, що ця релігія виникла там, де огидними і нікчемними постатями були лихварі та митарі (збирачі податків). Друга найпоширеніша в нашій країні релігія після християнства - це іслам, який регламентує види придбання власності за допомогою полювання, рибальства, розробкою корисних копалин, обробкою сировини, торгівлі, найманої праці, озброєними набігами і т. п. , і забороняє деякі види економічної діяльності, а саме: монополію на предмети першої необхідності, позичковий відсоток, лихварство.

Податки і привілеї часто виступали механізмами, що призводили до великих революцій та історичних потрясінь, але вони ж відіграють і благотворну роль у високорозвинутих постіндустріальних та інформаційних, демократичних країнах Заходу. В силу цього, філософія бізнесу, як своєрідний економічний світогляд, повинна осмислити податкову систему і зрозуміти її чудодійну силу. Економічна система, ідейною основою якої служить рівний розподіл, що веде до рівної бідності, не може піднятися вище практики оплати однакового прибуткового податку. Єдиний прибутковий податок сприймається як вершина соціальної справедливості, хоч він і не виконує функції стимулювання і регулювання виробництва.

Суспільство загального добробуту може бути побудоване тільки одним способом - економічним, тобто шляхом розвитку товарного виробництва і нормальних ринкових відносин. Ця істина підтверджується усім світовим досвідом, із цього випливають декілька майже аксіоматичних положень.

По-перше, джерелом для зростання соціального добробуту і створення нормальних умов для демократії та розвитку культури і розв’язання гострих соціальних проблем є розвиток товарного виробництва та ринку.

По-друге, товарне виробництво і ринок можливі тільки на основі недержавних форм власності, передусім приватної форми з усіма її модифікаціями - акціонерної, кооперативної, орендної тощо

По-третє, ці форми власності, включаючись у систему товарного виробництва, приводять до гострої конкуренції виробників товарів та послуг і, відповідно, до прийняття відповідальних рішень, виявлення ініціативи та енергії з боку власників і тих, хто здійснює їхні рішення. Саме ці люди стають бізнесменами, а діяль­ність зі створення товарної продукції та її ринкової реалізації в умовах конкуренції і є, власне кажучи, бізнес.

По-четверте, бізнесмен ризикує, зате він сам отримує винагороду від свого ризику, від своєї діяльності і сам розплачується за свої негаразди.

По-п’яте, власність - це право самому розпоряджатись належ­ними власникові речами, включаючи духовні та інтелектуальні продукти його праці.

По-шосте, влада і власність перебувають у певному зв’язку, у функціональній залежності. Влада - це право, що спирається на силу, розпоряджатися людьми, змушувати їх робити те, чого бажає суб’єкт сили. Влада може, спираючись на силу, експропріювати будь-яку власність. Але тільки-но вона це робить, як відразу стає на шлях самознищення.

 

2. Екологічна свідомість

Взаємодія природи і суспільства в ХХ-ХХІ ст. набула планетарних масштабів. Це означає, що вже практично не залишилося такої частки нашої планети, де б не відчувались антропогенні впливи. Причому негативні для природи і людини наслідки цих впливів позначаються в наш час на житті діючої генерації. Саме це змусило людство визнати існування екологічних проблем сучасності. По-перше, з філософського погляду ці проблеми точніше слід називати соціально-екологічними (вони виникли як наслідки су-

спільно-виробничої діяльності людини). По-друге, вони мають універсально-комплексний характер (для їх розв’язання треба використовувати методи і досягнення багатьох галузей наукового знання). По-третє, вони є прогностичними (їх коректна постановка та успішне подолання неможливі без систематичних прогнозів-застережень на зразок тих, що з 70-х рр. ХХ ст. були зроблені у межах Римського клубу). По-четверте, вони мають перманентний характер (тобто їх ніколи не можна розв’язати повністю, більш того, на місці розв’язаних проблем виникають нові, складніші). По-п’яте, вони об’єктивні (ми можемо або перебільшувати, або применшувати їхню небезпеку, але хочемо ми того чи не хочемо, вони однаково існують та існуватимуть).

Є певні методологічні вимоги щодо їх розв’язання. До них насамперед належать такі принципи:

1) випереджаючого загального рішення (згідно з ним для розв’язання соціально-екологічних проблем необхідні загальні стратегії);

2) доповнення (згідно з ним не можна знайти якого-небудь специфічного підходу для їх ефективного розв’язання: недоліки одних підходів можна компенсувати лише перевагами інших);

3) реальної перспективи (згідно з ним орієнтуватися слід на ідеальні майбутні соціально-екологічні системи, а діяти - спираючись на сьогоденні можливості).

Існують також три підходи щодо розв’язання соціально-екологічних проблем сучасності:

1) превентивний (згідно з ним необхідно запобігати шкідливим впливам на природу, визначити міру таких впливів);

2) компенсаторний (згідно з ним необхідні рекреаційні заходи, відшкодування втрачених властивостей і функцій природи);

3) елімінаційний (від лат. eliminatio - винесення за поріг, згідно з ним треба усунути екологічно небезпечні виробництва і такі потреби людей, задоволення яких суперечить екологічній безпеці);

4) багатоваріантний (згідно з ним треба мати можливість вибору екологічно безпечних рішень з багатьох альтернатів);

5) системний (згідно з ним орієнтуватися треба не на суто економічні або суто екологічні показники, а на побудову виробничо-екологічних систем).  

В.  І.  Вернадський пов’язував виживання людства з переходом «біосфери» в «ноосферу». Цей перехід, на його думку, дуже важкий, він потребує перегляду того, що утвердилося у нашій свідомості, у нашому складі думання. З його погляду, епоха ноосфери - це тільки можливість, і вона не обов’язково буде перетворена в дійсність. Епоху ноосфери слід будувати. Для цього необхідні певні зусилля й нові принципи нашої життєдіяльності. Необхідні нові знання, нове мислення, нова мораль і нові спільні зусилля.

1 2

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні