Фрагментарний аналіз Мисливських усмішок Остапа Вишні

Цикл оповідань О. Вишні, об'єднаних під однією назвою "Мисливські усмішки", є явищем своєрідним за жанровою формою не тільки в українській, а й в усій радянській літературі. Лінгвістичний аналіз текстів окремих усмішок або уривків з них допоможе відчути жанрову специфіку цих творів і оригінальність авторського вирішення теми. Основна думка "Мисливських усмішок" ‑ майстерне змалювання рідної природи, милування її красою, виховання любові до рідної землі. Тематично це реалізується в ряді оповідань, присвячених мисливським розповідям, бувальщинам, оповідкам, які є реальними не за сюжетом, а за провідною ідеєю, авторським ставленням до предмета мовлення. В оповіданнях йдеться про полювання на різних звірів, птахів, рибальство, про бувальщини (а точніше ‑ небувальщини), пригоди, випадки, які за традицією звучали в колі мисливців біля вечірнього вогнища: "Відкриття охоти", "Як варити і їсти суп із дикої качки", "Лисиця", "Заєць", "Дикий кабан, або вепр", "Перепілка", "Гагара", "Дика гуска", "Лось", "З крякухою на озері", "Короп", "Сом" та ін.

У текстах оповідань виділяються за змістовим принципом, як правило, частини трьох типів: а) описи природи, пейзажні малюнки; б) зображення самого полювання, підготовки до нього тощо; в) розповіді учасників полювання про "різні надзвичайні випадки з мисливського життя". Але за всім цим проглядається образ героя-оповідача, з яким ми співвідносим автора-лірика, безмежно закоханого в природу рідного краю і в цих дотепних, щирих, кмітливих, інколи по-дитячому наївних і невдатних мисливців. Ліричне забарвлення гумористичної розповіді ‑ найхарактерніша ознака "Мисливських усмішок".

Пейзажні картини у творах О. Вишні яскраві і колоритні, оригінальні за способом художньо-образної конкретизації і мовним вираженням. Звернемо увагу на пейзажний опис, яким починається усмішка "Заєць":

"Золота осінь…

Ах, як не хочеться листу з дерева падати, ‑ він аж ніби кров'ю з печалі наливається і закривав ліси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", ‑ ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи може, Чайковського на симфонію викликає.

Креслять тригонометричні фігури високо в небі журавлі, запитуючи своїм "кру-кру":

‑ "Чуєш, брате мій, товаришу мій? Відлітаємо!

Золота осінь…"

Це лаконічна, викінчена пейзажна мініатюра. Емоційно-екзистенціальне номінативне речення, що стало в слов'янських мовах метафоричним афоризмом "Золота осінь…", створює відповідну емоційну рамку в межах якої вимальовуються окремі образні деталі. Тут немає характерних для пейзажних описів розгорнутих рядів епітетів і порівнянь. Коротко, стисло, але об'ємно подаються основні атрибути осені нашого краю на зорове сприйняття ‑ у кольорі (березка жовтаво-зелена, білявим станом), у рухові й кольорі (закривавив), у просторі (високо в небі).

В описах О. Вишні природа не тільки динамічна (в рухові й переміщеннях), вона жива (як людина), персоніфікована (ах, як не хочеться листу з дерева падати, ‑ він аж ніби кров'ю з печалі наливається; сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен; берізкакокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи може, Чайковського на симфонію викликає).

За мовним вираженням опис осіннього пейзажу не традиційний, але він спирається на традиційні класичні картини осіннього пейзажу в музиці (Чайковський), у малярстві (Левітан), у народнопоетичній творчості  ("Чуєш, брате мій, …") і викликає за зоровими і слуховими асоціаціями повні, багаті й різноманітні уявлення осіннього пейзажу

Використання в тексті ономатопоетичної лексики посилює звукообразні асоціації. Звуконаслідування кру-кру в народнопоетичній творчості закріпилось як художня деталь для змалювання образу відлітаючих журавлів (для прилітаючих -- більш характерним у народній творчості й поезії є звуконаслідування курли, курли). Вигук ах на початку опису сприймається як своєрідний емоційний ключ до всієї сповненої осіннього смутку картини.

Специфічну картину творчої манери О. Вишні -- змальовувати природу, рідну землю персоніфіковано, олюдненою і одухотвореною -- помічаємо і в інших творах, зокрема у вставній пейзажній мініатюрі усмішки "Вальдшнеп", де передано смуток згасаючої осінньої краси лісу:

"Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим.

Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться.

Ось падає кленовий лист, -- умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає.

Він не падає сторч на землю -- ні.

Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед собратів своїх…

Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі.

Ой, як не хочеться йому тліти!

Останнім конвульсивним рухом він поривається вгору, до світла, до сонця, що так пестило його, так голубило…

Але нема вже сили в кленовому листу, нема вже життя в нього, падає кленовий лист на землю і затихає…

Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься і росою умиватиметься…

Щоб потім умерти…

Старе одживає, нове -- народжується".

Мовне вирішення теми опису показує, що зображення осіннього лісу подано не тільки через зовнішні ознаки (наприклад, падає лист), а й через переживання, які ніби властиві живій природі, як і людині. На це вказує лексична семантика опорних слів (ліс стоїть задумливий, печальний, йому треба вбрання скидати, підставляти свої гілки, листя з суму жовтіє, з туги кривавиться; кленовий лист умер, одірвався з галузки; йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед собратів своїх…; конвульсивним рухом він поривається вгору… до сонця, що так пестило його, так голубило…; нема вже сили в кленовому листі, нема життя, падає…і затихає…; молодий буде лист, з вітром розмовлятиме, хапатиме сонячний промінь, під дощем купатиметься).

Лист, як людина, що йде в небуття, наділений глибокою емоцією жалю, що виявляється в мовному виразі "Ой, як не хочеться йому тліти!" Вигук ой! вжитий в авторському мовленні, але він як образний засіб є виразником того уявного жалю, яким нібито охоплений осінній листок.

Сумний пейзажний малюнок переходить у роздум про зміну одних форм іншими ("На весні на його місці…") і завершується філософським висновком про вічність життя: "Старе одживає, нове -- народжується". В останньому виразі субстантивовані форми прикметників у називному відмінку однини старе, нове демонструють узагальнений характер свого значення, якого набули вони тільки в процесі субстантивації.

Опис літнього світанку в усмішці "Короп" відрізняється від попередніх пейзажних описів осені не тільки тематично, а й органічним виростанням із тексту. На це вказує синтаксична структура  перших двох речень, що починаються як приєднувальні конструкції до попереднього текстового масиву:

"А беруть коропи на світанку… І особливо тоді, як перший ніжний промінь дубові корони прорізує і листя дубове золотить.

А як сонячний промінь дубове листя позолотить, тоді він із дубової гущавини виривається і на ставок падає, -- тоді і ставок золотий, і очерет, і рогіз, і пісок на березі, -- все тоді золоте.

А промінь од води відскакує, летить на той берег ставка, а там сосни, -- золотіють тоді сосни, і ясенки, і клени, -- їх позолотивши, промінь летить далі, аж туди, туди, туди, що вже його й не видно… Тільки слід його залишається -- веселий та грайливий…

А як у золотому ставку короп викинеться, так і короп тоді золотий…

А короп -- як ночви… Золоті ночви…

Отакі діла над ставком сонце із своїми весело-грайливими променями виробляє…

Воно сходить ліворуч од вас, за дубами, і спеціально там сходить, щоб насамперед дуби позолотити…

Ой, і хитрюще отам над ставком сонце!

Воно хоче, щоб усе, де воно промені свої кине, щоб усе там грало, вилискувало, раділо, буяло…

Хоче -- і робить!

Ох, і хитрюще! Сонце хитрюще!"

Таким чином, у Остапа Вишні широке використання емотивних засобів на різних мовних рівнях виправдане, бо покликане збудити думку, дати тонке ліричне забарвлення гумористичній розповіді.

Лінгвістична своєрідність та експресивність окремих фрагментів демонструють специфічну картину творчої манери Остапа Вишні.

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні