Характеристика поглядів Марсилія Падуанського стосовно природного походження держави та верховенства закону

Вирішивши, таким чином, хто повинен бути законодавцем в державі, Марсилій переходить до питання: кому належить право встановлювати правителя (partem principantem)? Знову тому ж законодавцеві, по тим же причинам, по яких йому належить видання законів. Тут, крім того, приєднується ще міркування особливого роду, а саме: хто встановлює відому форму, тому належить і встановлення суб'єкта цієї форми; отже, хто видає закони, той повинен призначати і особу, якій доручається приведення законів в дію, а це і є правитель. Звідси ясно, що народу належить право призначати правителя, виправляти його і, нарешті, змінювати у разі потреби, в цілях загального блага.  

 Марсилій поширює народний суверенітет і на духовну владу в державі. А зокрема призначення чи заміна, як єпископів, так і пресвітерів у кожному окрузі. Підстави ті ж, що й до вибору світських правителів. Тут навіть ще важливіше обрання гідного єпископа ніж правителя держави, бо інакше віруючим загрожує небезпека не тільки тимчасових нещасть, але і вічної смерті. І в цьому випадку заперечення, що священики можуть краще судити про гідність осіб, спростовується тим, що ще краще може судити про це народ.

Таким чином, право призначати служителів вівтаря, а тому виправляти їх і, у разі потреби, відсторонити від посади, належить тому ж законодавцеві, в руках якого знаходиться і світське законодавство, тобто народу. Він же розпоряджається і світською власністю, призначеними на користь духівництва. Нарешті, йому належить тлумачення св. Писання, встановлення догматів і обрядів. Але оскільки неможливо зібрати в одне місце всіх віруючих, то вони діють через представників на вселенських соборах. Собор видає церковні закони; він один може накласти покарання за невиконання християнських обов'язків; йому ж, нарешті, належить право відлучати від церкви князя або громадянина.

 

Висновок

 Середні віки – період спаду в історії політичних і правових вчень в порівнянні з Античним світом. Переміщення центру тяжіння в суспільній свідомості від держави до церкви, спрямованість значної частини цієї свідомості до потойбічних, позаземних ідеалів, панування догматичного мислення, строго орієнтованого на тексти священного писання і канони церкви, – все це різко звужувало тематику і зміст політико-правових доктрин.

 Спори про співвідношення церкви і держави супроводжувалися також виявленням відмінностей між власне правом як сферою державної діяльності і законами совісті, віра, моралі, оберненими у внутрішній світ людини. У найбільш радикальних теоріях тієї епохи вже проголошувалися свобода совісті і невтручання церкви в державні справи. Застосовуючи до держави і права тексти священного писання про рівність віруючих перед богом, єресі обгрунтовували рівність людей перед законом і їх право брати участь в рішенні не тільки церковних, але і державних справ.

 Так Марсилій Падуанський роздумуючи про законодавчий процес і виконання законів, фактично підійшов до проблеми поділу цих двох гілок влади в державі. Причому зазначав, що обранці народу, які займаються ухваленням законів, тобто законодавча влада, мають визначати компетенцію виконавчої влади. Вона повинна функціонувати тільки в межах закону і реалізувати волю законодавця.

Визначні положення вчення Марсилія Падуанського про природне походження держави, народ як джерело суверенної влади, верховенство закону і розподіл повноважень різних інститутів держави мали велике значення для формування і розвитку буржуазних державно-правових концепцій.

Також слід зазначити,що книга “Захисник миру” Марсилія Падуанського-яскраве явище в розвитку середньовічної політико-правової думки. У ній, вперше в історії політичної літератури, з чудовою силою і ясністю проводяться чисто демократичні початки. І ці початки не обмежуються однією світською областю, а вносяться до самого апарату церкви. Богословському вченню про закон протирічить початок свободи. Сам закон вважається витікаючим з вільної волі громадян. Тут можна побачити найповніший розвиток ліберальної теорії в середньовічному періоді. Як завжди, ці початки, узяті в своїй однобічності, виявляються недостатніми. Але в Марсилії не можна не визнати обдарованого родоначальника всіх демократичних письменників нового часу.

Книга його має і інше важливе значення. Тут вперше систематичними і вченими доводами заперечується примусова церковна влада. Закон юридичний відрізняється по цій теорії від закону етичного. Церква повинна залишатися чисто етично-релігійним союзом; вона має право діяти тільки етичними засобами. Це було найістотніше заперечення не тільки проти всіх папських домагань, але і проти всього середньовічного порядку, в якому церковному союзу надавалося дуже обширне значення. Але ця думка йшла наперекір всьому суспільному розвитку того часу, а тому не могла бути прийнята.

Сила середніх віків полягала в односторонньому переважанні етично-релігійних початків. Світська область зберігала частково свою самостійність, але не була такою, що панує, як хотів Марсилій, а підкорялася вищому керівництву церкви. Тому вчення Марсилія було оголошене єретичним, а його книга поширила в суспільстві скоріше недовіру до справи, що захищалася ним.

 

Список використаної літератури.

1) Демиденко. Г. Г. Історія вчень про державу і право. :Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів. -Харків: Консул,2004. ст. 78-81

2) Історія політичних і правових вчень. : Підручник/ Під ред. В. С. Нерсесянца. - 2 вид. , перероб

і доп. -М. :Юрид. лі-ра. 1988. ст. 127-132.

3) Історія політичних і првових вчень:Підручник/ Під ред. В. С. Нерсесянца:-М, 1995. ст117-125.

4) Історія політичних і правових вчень. :Підручник для вузів. 2 вид. / Під ред. В. С. Нерсесянца. -М. :Норма,1997. ст120-122.

5) Історія вчень про державу і право. :Курс лекцій/Під ред. . В. В. Копєйчикова. -К. :Хрінком Інтер,1997. ст. 34-37.

6) Трофанчук. Г. І. Історія вчень про державу і право. :Навч. посібник. -К. : Магістр-21 сторіччя, 2005. ст. 50-53.

7) Чичерін Б. H. Політичні мислителі стародавнього і нового світу. – М. : Гардаріки, 2001. ст. 97-104.

8) ШульженкоФ. П. Історія політичних і првових вчень. - К. :Юрінком Інтер, 1999. ст. 57-59

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні