ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТЕАТРУ

античності на о. Сіцілія виник вид вистав народного театру під назвою мім (лат. Mimus), де імпровізації на теми повсякденного життя виконували один чи два актори без масок. У пізньоімператорський період (IV—V ст. до н. е. ) в Римі широкою популярністю користувалися міми та гістрігони, які розігрували сцени з народного життя й водили потішних тварин. Вплив давніх народних театральних традицій позначився на творчості мандрівних акторів у країнах середньовічної Європи. Серед них — жонглери (Франція), шпільмани (Німеччина), менестрелі (Англія), хулгари (Іспанія), франтики (Польща), скоморохи (Київська Русь). Творчість мандрівних акторів переслідувалася церквою і владою.

Про виступи скоморохів згадується у "Повісті временних літ". Мистецтво скоморохів особливо поширилося у XV—XVIII ст. Вони брали участь у весільних обрядах, ярмарках, ходили з ведмедем, козою тощо. У прилюдних виступах скоморохи не тільки розважали глядачів, а також висміювали можновладців.

З народною обрядовістю пов'язаний розвиток української драма­тичної поезії. Драматична форма діалогу (питання-відповіді) зустрічається у веснянках, купальських, весільних піснях, хорових вис­тупах тощо. До своєрідної театральної драми подібний традиційний український весільний обряд, де поєднувалися елементи драматичної дії, переодягання, масок з пізнішими нашаруваннями художньо-по­бутової Культури різних епох.

Джерела народної драми — у первісному синкретизмі, коли трудова діяльність, обряд, міф, релігійне таїнство становлять ор­ганічну цілісність. Різні форми драматичного дійства побутували в усній традиції і виконувалися самодіяльними акторами.

Драма народна — вид народної словесної й театральної творчості. Драма професійна виникає у зв'язку з піднесенням освітнього значення літератури, її ролі у національно-визвольному русі.

В Україні драматична література порівняно із західноєвропейською  виникає  пізніше,   розви­ваючись під впливом польського і латинського театру, передусім шкільного.

"'! Шкільні театри створюються при навчальних закладах Європи у період пізнього середньовіччя, Ренесансу та бароко. Вони мали велике навчальне і виховне значення. Драматичні твори писали викладачі, розігрували учні

Шкільна драма інсценізувала міфологічні та історичні сюжети, осучаснювала жанри середньовічного театру. Особ­ливість поетики шкільної драми — риторичність, символічність, антиномічність.

У XIV—XVIII ст. шкільна драма поширилася у католицьких та протестантських школах Речі Посполитої, у православних школах України й Білорусі.

Важливим напрямом розвитку драматичного жанру були віршовані діалоги, що поширювалися у XVII—XVIII ст. У діалогах розроблялися традиційні сюжети біблійного змісту, побутові та історичні теми. Розмову в діалозі ведуть два чи більше персонажів.

Перша відома українська віршована драма "Размышляне о муцъ Христа Спасителя нашего. . . " належить І. Волковичу, українському письменникові першої половини XVII ст. Він був учителем Львівської братської школи, священиком і проповідником при Успенській церкві. У драмі-діалозі, поставленій під час великодніх свят 1631 р. учнями братської школи, виступають алегоричні постаті: Побожні душі. Ласка божа. Ангел. Пам'ять, Воля, Розум, Звитязтво, Тріумф, Хрест, Копіє, Гвоздіє, Трость.

Жанр прозових філософських діалогів культивував Григорій Ско­ворода ("Діалог, или Розглагол о древнем мірь", 1772) та ін.

У XVII—XVIII ст. у руслі української шкільної драми виникли і розвивалися інтермедії. Українські інтермедії споріднені з ана­логічними явищами театру Італії (комедія дель арте), Іспанії (ентремесес), Англії (інтерлюдії), Франції (фарси), Німеччини (фастнахтшпілі).

Українські інтермедії користувалися особливою популярністю серед народу. Авторами і виконавцями виступали переважно школярі, а також студенти Київської академії та мандрівні дяки. Інтермедії відзначалися динамізмом сценічної дії, жвавим діалогом акторів, насиченим народними фразеологізмами, приказками, прислів'ями.

Визначним здобутком української

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні