Ідеали наукового пізнання

Зміст

Вступ

1. Зміст та суть поняття ідеалізація

2. Ідея. Ідеал. Ідеальне

3. Метод ідеалізації у філософії

4. Ідеалізація як особливий вид абстрагування

5. Способи введення ідеальних об’єктів

6. Обставини доцільності використання ідеалізації як методу

7. Уявний /мисленнєвий/ експеримент

8. Обмеження в ідеалізації

Висновки 

Список використаних джерел та літератури

 

Вступ

 У даній роботі ми намагатимемось висвітлити питання, які стосуються теоретичних методів дослідження в науці. Особлива увага буде акцентована на методі ідеалізації.

 Ідеалізація – це такий метод наукового пізнання, який доволі широко використовується серед вчених, науковців у різних галузях. Його застосування доцільне тоді, коли в реальності неможливо відобразити ідею, задум, проект. Крім того, метод ідеалізації на першо-початковому етапі роботи з уявою, мисленням може суттєво вплинути на подальшу успішну реалізацію об’єкта, створеного в уяві. Звісно метод ідеалізації не завжди виправдовує свої остаточні цілі і не завжди може принести гарні результати у роботі, оскільки в ідеалізації є певні обмеження, про які мова буде йти більш докладно в основній частині роботи. Та все ж слід, я гадаю, відзначити, що при правильному підході і з правильними ідеями успіх очевидний.

 Відомо, що метод ідеалізації доволі активно використовують у своїй діяльності вчителі, викладачі, науковці, серед яких, що цікаво, є як гуманітарії, так і ті, хто займається природничими науками. Це філософи, математики, фізики і навіть архітектори. Сфера застосування методу широка – це виростання методу для розв’язування творчих задач в архітектурних проектах, метод ідеалізації на учбових заняттях з фізики, математики, а також його використання під час наукових відкриттів у філософських та природничих науках.

 Метод ідеалізації має безпосередній зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями, так як вивчення даного методу і його практичне застосування безсумнівно мають плідну позитивну результативність у різних галузях життя, особливо в науковій.

 

Зміст та суть поняття ідеалізація

 Ідеалізація — метод наукового пізнання, який полягає в уявному конструюванні об'єктів, яких не існує в дійсності (наприклад, абсолютно тверде тіло, точка, лінія, абсолютно чорний предмет тощо).

 Ідеалізація включає момент абстрагування від реальних предметів та процесів. Такі створені ідеальні предмети стають значно простішими ніж реальні, завдяки чому виникає можливість застосовувати до них математичні методи дослідження.

 Ідеалізація належить до методів теоретичного дослідження.

 Метод ідеалізації – конструювання подумки об’єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об’єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об’єкти певними нереальними гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

  • багатоступінчатому абстрагуванню;
  • переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;
  • простому абстрагуванню. [13]

 Це уявне створення понять про об'єкти, які не існують в природі, але для яких є праобрази у реальному світі. Прикладами понять, які виникли в процесі використання методу ідеалізації, є "Ідеальний газ", "Ідеальний розчин", "Точка". Метод ідеалізації широко застосовується не лише в природних науках, але і в суспільних дисциплінах. [9]

 Ідеалізація надзвичайно важлива як метед і як техніка у науковій роботі фізиків, математиків, філософів, яка дозволяє робити відкриття у світі наук, а також для викладачів та вчителів природничих та гуманітарних дисциплін, наприклад, для розв’язування творчих задач тощо. Власне тому застосування методу ідеалізації має надзвичайно велике значення і є, звісно, більше ніж доцільним у багатьох сферах, а особливо – в науковій.

 

Ідея. Ідеал. Ідеальне

 Ідея (грец

εἶδος (ейдос); ιδέα — початок, принцип) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

 За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об`єктивне знання про наявну дійсність, так і суб`єктивну мету, спрямований на її перетворення.

 Особливістю ідеї є здатність виявляти найсуттєвіші, всепідпорядковуючі риси і закони об`єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена з ідеалом, оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у відображенні й перетворенні існуючого.

 Вона органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення людини до світу.

 Ідея береться за основу того чи іншого процесу людської творчості. Ідея може бути істинною або хибною. Критерієм істинності ідеї є суспільно-історична практика.

 Ідеал (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — вища цінність. Уявлення про ідеал, перетворення природи на основі цього уявлення є специфічно людською формою життєдіяльності, що відрізняє її від діяльності тварин. Як загальна форма діяльності, ідеал виступає у всіх областях суспільного життя, зокрема і в науковому.

 У загальне вживання слово ідеал стало входити з кінця XIX і початку XX століття, головним чином, завдяки Шиллеру - німецькому поетові та драматургу. [12]

 Ідеальне — філософська категорія, протилежність матеріального, реального. Ідеальне в ідеалістичної традиції розуміється як самостійне нематеріальне начало, що існує поза простором і часом ( дух, ідеї). Ідеальне в матеріалістичної традиції розуміється як відображення в свідомості зовнішнього світу, суб'єктивний образ об'єктивної реальності. У марксизмі трактується як відображення зовнішнього світу в формах свідомості і діяльності людини як суспільної істоти, продукт і форма соціальної практики.

 

Метод ідеалізації у філософії

Звідки беруться ідеї? Це питання хвилювало розум багатьох великих учених та філософів, і зараз існує думка про те, що для того, щоб з'явилася ідея, повинне статися осяяння або просто, що ідеї може надавати лише мала частина людей. Проте це стереотип, оскільки ідеї може створювати будь-яка людина. Є певна техніка і методи, опанувати які здатний кожен. Звісно мова не йде про те, що це просто, але це може кожен.

 Немає філософа, який би не писав про ідеї і ідеальне, ця тема хвилювала філософів, починаючи від досократиків і закінчуючи сучасниками, наприклад, Мішелем Фуко. Найбільш сильний вплив на сучасний філософський світогляд і техніку ідеалізації зробила школа схоластів, найяскравішим представником якої був Фома Аквінский. Ідея двох світів, світу ідей і світу предметів, лягла в основу усієї подальшої техніки; один з найбільших філософів, Рене Декарт, у своїй книзі "Міркування про метод" спершу відштовхувався від такого уявлення і на прикладі з системою координат (яка згодом стала носити його ім'я), показав метод ідеалізації.

 Найбільш доступний для розуміння метод ідеалізації з'явився у Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля в "Феноменології духу".

 У ході спостереження потоку чого б то не було, спостерігачем виділяється основний елемент, і це виділення відбувається виходячи з цілей і завдань спостерігача. Цей елемент якось називається в мові, яка доступна усім. Коли інші дізнаються це в мові, тобто розуміють, що це, елемент стає ідеальним об'єктом, яким можна оперувати без залучення і розгляду усього потоку явищ(предметів, речей і ін. ) Інший потік, по Гегелю, стає "бездиханним" і розглядається тільки "ідеальний" елемент. Варто відмітити що під "потоком" Гегель розумів дійсно все що завгодно : це може бути текст, спостереження за діяльністю і так далі.

 Як це відбувається, можна показати на прикладі, який застосовується при підготовці фасилітаторів (людей, які забезпечують успішну групову комунікацію).

 Якщо почати розбирати ряд слів (по Гегелю потік) - стілець, стіл, крісло, диван, шафа - тоді спробуємо відповісти на питання: Що в них загального? Відповідь дуже проста - це усе предмети меблів, а загальніше поняття - меблі. Тепер поставимо питання, за рахунок чого ми це зробили, як змогли? Саме цю операцію ми називаємо ідеалізацією. Повернувшись до Гегеля, ми побачимо і мету, і завдання, які полягають у виділенні загального з набору слів. [7]

1 2 3