Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х і 60-х років ХХ ст. як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь.

Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х і 60-х років ХХ ст. як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь.

В історії розвитку вітчизняної літератури бували такі періоди, коли поет ставав центральною постаттю в суспільстві. Як правило, вони збігались із епохальними суспільно-політичними подіями, докорінними змінами на різних рівнях життя. Поети наділені здатністю реагувати на них раніше від інших сучасників: від політиків, економістів, істориків і т. ін. , навіть раніше своїх творчих побратимів-прозаїків і драматургів.

Літературну карту ХХ ст. В Україні визначили два покоління письменників, відокремлені значним часовим проміжком, що, проте, не завадило їм перебувати «на відстані серця» (Л. Костенко) одне від одного. Це – «двадцятники» і шістдесятники. «Поняття «покоління» -- конкретно-історичне й безумовно необхідне для усвідомлення соціально-художніх зрушень у мистецтві. Однак було б спрощенням вважати, що лише одне покоління, навіть таке небуденне і яскраве, як шістдесятники, може виступати носієм новаторства і цим відрізнятись від інших», -- так вважає

Ю. Ковалів і не погодитись з цим немає підстав. Поезія 60-х змогла досягнути значних успіхів і впевнено знайти шлях виходу після кількох десятиліть застою завдяки надійному фундаменту, закладеному поколінням поетів 20-х рр. Адже література 40-50рр. Перебувала у справді загрозливому мертвотному стані, що засвідчила хоч би антологія «Українська радянська поезія» (1951р), де пісні про Леніна, Сталіна, партію, комсомол складають основу. «Із усіх 474 віршів, вміщених в антологію, тільки 14 можна зарахувати до лірики». [1] Якщо прогрес людства є рух по спіралі, то 60-і в літературі були її наступним витком після 20-х. Надто багато спільних рис об’єднує ці розрізнені відрізки шляху української літератури.

Друге десятиліття ХХ ст – було часом плідної творчості цілого сузір’я поетів першої величини. Ще працювати корифеї: І. Франко, Л. Українка, В. Самійленко, М. Вороний. До них приєднуються поступово молодші – М. Філянський, М. Чернівський, А. Кримський, пізніше – М. Рильський, П. Тичина, М

Семенко. Після громадянської війни входять в літературу В. Сосюра, Д. Фальківський, М. Йогансен, і т. д.

 У 60-і рр. живими класиками вважались ті що в 20-і були  початківцями - В. Сосюра, М. Бажан, В. Мисик, М. Рильський. З’єднуючою ланкою між 50-ми і 60-ми була творчість Д. Павличка і Л. Костенко, у 60-і прийшли цілі «косяки талантів» (Л. Костенко), серед них: І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник, І. Світличний, В. Симоненко та багато інших. Наведені приклади такого співіснування в часі численної плеяди поетів «хороших і різних»- явища в літературі неординарні і в кожному випадку щасливі. За існуючою на сьогодні в літературознавстві шкалою виміру можемо характеризувати їх ще одним поняттям - ренесансні. Однак і в період 20-х і в 60-і рр. стосунки між представниками молодших і старших неформальних угруповань митців не варто спрощувати: вони були далеко не однозначними. Ставлення до старших братів по перу набувало іноді гостро критичних форм. Пояснювалось це різними причинами: для «двадцятників» поезія кінця XIX ст. Символізувала занепадництво, провінціалізм; виступи проти деяких поетів диктувались прагненням покінчити з «хуторянською» філософією, «хатньою» замкненістю літератури. «Для того, щоб ми не зупинялись в творчості, ми повинні дивитись куди й до чого ми йдемо, а не оглядатись весь час туди, звідки вийшли. . . Цебто: одгетькувати якомога рішучіше «селозовані» традиції дотеперішньої української культури. Нехай Косинки, Осьмачки і навіть Тичини оглядаються і тримають міцний зв’язок з Нечуєм-Левицьким, Васильченком

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні