Ідея національного розвитку та розвитку української державності у філософії українських соціал-демократів

цей рух знов активізувався. У ці роки підвищується громадська активність на Східній Україні. Впроваджуються судова та земська реформи. Спочатку у Петербурзі та Києві, а потім у Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі виникають культурницькі українські громади. Проблеми, які вони вирішували, мали етнографічний, філологічний, історичний характер. Громадівці цікавилися українською мовою та традиціями, культурою запорожців. Однак не дивлячись на те, що діяльність громад носила культурницьку спрямованість, у липні 1863р. українські наукові, релігійні та педагогічні видання було заборонено, а громади невдовзі розпущено; декого з громадських діячів було заслано у віддалені куточки Росії.

На початку 70-х років М. Драгоманов, В. Антонович, О. Русов, М. Зібер, С. Подолинський утворили так звану “Стару громаду”. У 1873р. було куплено друкарню у Львові і започатковано діяльність Товариства ім. Т. Шевченка. Про те, на якому тлі виникали громади, про те, чим жила більшість галицької інтелігенції у 70-ті роки ХІХст. , можна прочитати у вище згадуваному рефераті М. Коцюбинського: “Ще з кінця 60 років серед галицької інтелігенції почались суперечки, чи ми самостійний народ, чи тільки частина російського. Чи наша мова окремий “язик”, чи “нарьчіе” великоруського. Ці суперечки ділили людей на два ворожі табори і розкололи вкінці галицьку інтелігенцію на москвофілів і народовців. <…> Опріч язикових спорів, галицька інтелігенція займалася високою політикою, а та політика зводилась до того, щоб як-небудь запобігти ласки правительства, що-небудь, хоч дрібницю, випросить у нього. Це була політика рабів. Ідея абсолютизму, бюрократичне “чинопочитаніє”, затхлість, байдужність до живих народних інтересів, повне безсилля в духовній сфері, схоластичність, теологічний та догматичний спосіб думання - от чим характеризується тодішня, навіть краща, частина галицької інтелігенції. ” [Т

4. - С. 43].

Переважно культурницька діяльність відновлених на теренах Російської імперії громад зазнала нищівного удару з боку царського режиму. Вже за Олександра II було заборонено публікувати та ввозити літературу, написану українською мовою. Не можна було користуватися нею в школах та театрі. Київську громаду було заборонено.

Новий етап в історії розробки філософії української ідеї почався з кінця 80-х рр. ХІХст. Знову бачимо зміщення центру політичного та культурного життя у Галичину, бо режим Австро-Угорської імперії був більш толерантним до національних потреб українців, аніж режим Російської імперії. Новий етап був пов'язаний з активною діяльністю так званої “Молодої України”, лідером якої був І. Я. Франко.

Погляди видатного українського публіциста, історика, філософа, громадського діяча другої половини ХІХст. М. П. Драгоманова були близькими до соціалістичних, а, точніше, до соціал-демократичних. Однією з головних ідей в його історіософській концепції була ідея безупинного громадського поступу, мета якого полягала у здійсненні ідеалів лібералізму та демократії, втіленні в життя такого ладу, який вчений називав “безначальство”. (Останнє передбачало добровільне об'єднання вільних, гармонійно розвинених осіб, громад, областей, а також гармонію особистостей, громад, товариств тощо. ) Втілення цього ладу вимагало демократичних перетворень у Росії на основі федералізму, децентралізацію, створення розвинутого місцевого самоврядування громад і областей. Україну М. Драгоманов уявляв як союз вільних громад. До федерації Україна (як і інші народи) має входити тільки за власним бажанням як рівноправна та вільна у вирішенні власних внутрішніх питань. Українці повинні самі вирішувати, чи бути з Росією, чи ні. Однак сам М. Драгоманов бачив майбутнє України пов'язаним із Росією, у якій повинні здійснитися означені вище демократичні процеси. Це могло б сприяти національному

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні