Ідея національного розвитку та розвитку української державності у філософії українських соціал-демократів

дуже просто налякати, і якщо запропонувати “посади” та “аванси”, то вона може із владою “порозумітися”.

І. Франко мріяв про встановлення такого справедливого ладу, у якому не буде ніякої соціальної нерівності, ніякої експлуатації. Він закликав до революційної боротьби за щастя та свободу людини, перетворити існуючий лад “Не зброєю, не силою Огню, заліза і війни, А правдою, і працею, Й наукою. А як війна Кривава понадобиться - Не наша буде о тім вина” [Франко І. Вибрані твори у трьох томах. - К. , 1973. - Т. 1. - С. 72]. Про цілі революційної боротьби мислитель пише й у вірші “Товаришам із тюрми”:

“Наша ціль - людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ

І братерство велике, всесвітнє,

Вільна праця і вільна любов!. . .

Не від бога те царство нам спаде,

Не святі його з неба знесуть,

Але власний наш розум посяде,

Сильна воля і спільний наш труд. ” [Там само. - С. 322].

Особливе значення у революційній боротьбі мають рішучі дії робітничого класу. Щодо селянства, то шлях його переходу до соціалізму І. Франко вбачав у розвитку кооперативного та спілкового руху селян. Рушійною силою у суспільному житті письменник вважав матеріальні інтереси людей, а також суспільні ідеали.

Майбутній соціалістичний лад, з точки зору І. Франка, буде базуватися на самоврядуванні громад, повітів, країв, об'єднаних у вільну федерацію. Замість держави буде створена адміністрація суспільних витворів, вибрана всіма членами повіту, громади, краю тощо. Люди житимуть вільно, без тотальної регламентації їхнього життя з боку держави. Всі продуктивні сили перейдуть у власність колективу. І

Франко бачив соціалістичне суспільство як асоціацію громад, кожна з яких матиме рівні права у самоврядуванні.

Ідея національної самостійності займала в творчості мислителя дуже важливе місце. Він мріяв про Україну як самостійного суб'єкта історії. Досягти цієї самостійності можна через боротьбу проти економічної нерівності та тиску однієї нації на іншу, а також через культурницьку діяльність. Однією з політичних вимог революційної боротьби повинна стать вимога рівності всіх націй і народів.

Безперечно, І. Франко був палким патріотом українського краю. Але його патріотизм не мав нічого спільного з вузьким патріотизмом тих кіл української інтелігенції, які хотіли б зовсім відокремити українську літературу від літератури інших народів. У статті “Література, її завдання і найважніші ціхи” І. Франко підкреслює, що інтелігенція, коли вже хоче бути інтелігенцією, не може замкнутися в тіснім колі однієї літератури, але мусить студіювати, читати і порівнювати й твори других літератур [Франко І. Я. Вибрані твори. - Львів, 1981. - С. 402]. Як бачимо, письменникові був притаманний також інтернаціоналізм. Патріотизм І. Франка - не показовий, не “празнична одежина”, а “труд важкий, Гарячка невдержима”, - так він пише у вірші “Сідогдавому” [Франко І. Вибрані твори у трьох томах. - К. , 1973. - Т. 1. - С. 192].

Процес утворення свідомої української нації передбачає загальнокультурний розвиток народу; особливе значення має розвиток мови та літератури. Щодо останньої, то в згадуваній вище статті “Література, її завдання. . . ” письменник наголошує на тому, що література повинна “при всім реалізмі в описуванні

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні