Індоєвропейські мови

Пакистані. Літературна мова складалася наприкінці ХІХ ст. . Користується двома писемностями: в Індії –гурмукхі, в Пакистані- письмо урду.

Панджабі – сучасна індоарійська мова, що відноситься до індоєвропейської родини. Вона входить до п'ятнадцяти офіційних мов Індії, а також є однією з основних у Пакистані. В Індії панджабі розповсюджена головним чином у штаті Панджаб (столиця м. Чандигарх) і деяких прилеглих до нього районах, що займали донедавна територію колишнього Східного Панджаба. Деякі діалекти панджабі зафіксовані й у частині районів штату Хімачал Прадеш. У ряді міст інших штатів Індії є групи населень, що говорять мовою панджабі. До числа таких міст у першу чергу відносяться Делі і Калькутта. .

Велика частина літератури мовою панджабі написана алфавітом гурмукхи, що є основним різновидом писемності цієї мови.

Мовою панджабі створено багто літератури. Найбільшим літературним пам'ятником вважається «Ади Грантх» (чи «Грантх Сахиб»), що включає вислови і гімни різних поетів і мудреців.

Основоположниками сучасної панджабской поезії варто вважати Вира Сингха, Пурана Сингха і Дхани Рама Чатрикара. До відомих поетів останніх років відносяться Мохан Сінгх Махір, Прітам Сінгх Сафір і Амріта Прітам.

Серед сучасних прозаїків виділяються Гурбакхш Сингх, Сант Сингх Секхон, Картар Сингх Дуггаль Девиндар та ін.

Найбільш відомі драматурги: Харчаран Сингх, Бальвант Гарги, Ишвар Чандар Нанда, Сант Сингх Секхон, Гурдиал Сингх Пхуль, Нанак Сингх та ін.

Найбільшими лінгвістичними центрами панджабі є університети міст Чандигарха і Патиалы. У першому є спеціальний факультет філології панджабі, очолюваний старшим професором Сурин-дром Сингхом Колі

В існуючих граматиках панджабі, на жаль, не дається повного системного опису всіх граматичних категорій, мало уваги приділяється закономірностям і тенденціям розвитку цих категорій на сучасному етапі, не розкриті функції багатьох форм, немає вичерпного опису синтаксису, структури речення, майже не розглядаються проблеми словосполучення і закономірності сполучуваності слів.

Проведена дослідницька робота дозволяє зробити ряд висновків. Панджаби, як ленди і догри, відрізняється насамперед від всіх інших новоіндійських мов системою тонів. У процесі розвитку панджаби втратив дзвінкі придихові звуки.

Лахнда поширена в Пакистані і в басейні верхнього Інда. Писемність- на основі арабського алфавіту.

  Сіндхі поширена на півночі Пакистану і в штатах Махараштра, Гуджарат і Раджастхан в Індії. Кількість носіїв сіндхі- 19 млн. 720 тис. осіб. Література розвивається з ХVІІ ст. У Пакистані використовується арабське письмо, в Індії –деванагарі.

  Група сінді належить до групи сучасних іноарійських мов.

  Ця мова розвивалась зі старого панкриту Сінда.

  Своєрідність розвитку мови і літератури сінді пояснюється географічними та історичними умовами.

  Відсутність літературних пам’ятків раннього періоду не дає можливості повністю відновити історію мови і літератури населення стародавнього Сінда, про який до нас дійшли дуже убогі відомості.

  Розкопки стародавнього міста Мохенджодаро на території країни свідчать про те, що Сінд був колискою однієї із найдавніших цивілізацій Індії.

  Величезний вплив на культурне і політичне життя було завоювання Сінда мусульманами у VIII ст. . і розповсюдження ісламу серед його населення.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні