Індоєвропейські мови

носії будь-яких двох сусідніх “родинних” мов розуміють один одного.

  Першими європейцями, які познайомилися з мовою маратхі, були португальці, які почали його вивчення з XVI ст. Основним об’єктом їх вивчення були діалекти узбережжя - північний і південний конкані. В результаті роботи місіонерів цими діалектами були видані переклади євангелія, катехизиса та іншої християнської літератури.

  Перша граматика північного конкані була складена католич ним місіонером Т. Естеваном (Томас Стефенс) і видана у 1639 р.

  У XVII і XIX ст. . було видано ряд граматик маратхі, північного і південного конкані.

  Одна з перших граматик літературного маратхі основана головним чином на діалекті деші і належить У. Керрі.

  Перші писемні пам’ятки мовою маратхі відносяться к кінцю І- початку ІІ тисячоліття н. е. Вони представляють написи на скелях і кам’яних плита, які знайдено головним чином на території вішнуістських храмів і монастирів.

  Одним з найранніших великих текстів мовою маратхі є коментар Шріпаті Бкатти до його санскритського трактату з астрономії (ХІ ст. ).

  Початок розвитку літератури маратхі пов’язано з вішнуїзмом - широким демократичним громадським рухом.

  Для літератури маратхі, як і для всіх ново індійських літератур, характерна майже відсутність прозаїчних художніх творів до ХІХ ст. .

  Першим видатним поетом маратхі, який вважається родоначальником літератури маратхі, був Днянешвар, або Дняноба (1271- 1296)

Найвидатніший його твір - “Днянешварі”.

  В кінці ХХ- на початку ХХ ст. . найвидатніше місце серед прозаіків займає майстер критичного реалізму романіст Харінараян Апте (1864- 1919).

  Розвиток маратхської драматургії багатьом зобов’язаний А. Кірлоскару (1843- 1885), який організував в кінці ХІХ ст. . театральне товариство в Пуні і ставив на сцені п’єси, написані за мотивами санскритських драм.

  Із поетів кінця ХІХ- початку ХХ ст. . слід назвати Кешавасута (Крішнаджі кушав Дамле, 1866- 1905), якого вважають батьком нової маратхської поезії.

  Ленді - одна із сучасних індо арійських мов, який відноситься до індоєвропейської сім’ї. Слово “ленді” означає “західний”. Мова ленді розповсюджена на обширній території Західного Пакистану.

  Оскільки основна маса носіїв ленді живе у Західному Панджабі, англійські лінгвісти називали цю мову західним панджабі, хоча і вказували на суттєві відміни його від панджабі. Оскільки мовою ленді говорить основна маса джатів, іноді його називають джаткі, а завдяки тому, що центральною областю розповсюдження цієї мови є Мултан, до нього прилегла назва мултані. Фактично ж назви “джаткі” і “мультані” мають більш вузьке значення і в правильному вживанні означають лише два відповідних діалекти ленді, який іноді називають “сераікі”.

  До розмежування Індії у сільській місцевості, де проживала велика кількість носіїв ленді, кількісне співвідношення мусульман до індусів і сікхам було 9:1, а у містах – 1:1. Після розподілу майже всі індуси і всі сікхі переселилися в Індію, тому зараз майже всі носії ленді в Пакистані – мусульмани.

  В Індії ленді знає що найменше декілька десятків (якщо не сотен) тисяч чоловік. На жаль в цій

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні