Інтимна лірика Лесі Українки

розхолодженні почуттів? 'ймовірність такого здогаду підкріплюється контрастом настроїв молодих героїв;

Ти співав, я мовчазна сиділа,

Пісня в серці у мене бриніла; ,

Вітер сумно зітхав у саду. . .

Якою б не була юнакова пісня — журливою чи веселою, вона відізвалася в серці дівчини глибоким сумом, аж вітер пройнявся тим настроєм. Кульмінація почуття . відбита в третій, останній, строфі:

Спалахнула далека зірниця.

Ох, яка мене туга взяла!

Серце гострим ножем пройняла. . .

Спалахнула далека зірниця. . .

Яка залежність між спалахом далекої зірниці й при­ступом великої туги, що ніби гострим ножем пройняла серце? Мабуть, той спалах нагадав дівчині іншу зустріч, іншу юнакову пісню, інші гармонійні настрої закоханих сердець. Проте й цей болючий спогад не витиснув з її серця жодного докору. Двома-трьома роками пізніше Леся Українка створює вірш «Не дорікати слово я да­ла», в якому мотив бездокірного страждання звучить з особливою силою (в цьому відношенні героїня інтимно-ліричних творів дуже нагадує Мавку):

Не дорікати слово я дала,

І в відповідь на тяжку постанову

Ти дав колючу гілочку тернову,

Без жаху я в вінок її вплела

Рясніше став колючий мій вінок. . .

Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,

Готова я приймать і рани, і терни

За марні мрії, за святії сни

Пречистого братерства і любові.

Що можна сказати про характер ліричного героя на основі поезії «Нічка тиха і темна була»? Це юна дівчи­на винятково душевного благородства, що самовіддано любить і без докорів страждає.

Тепер поглянемо, як поступово збагачується ця ха­рактеристика, аж поки не заблищить всіма барвами героїчний характер, що йому не страшна ніяка «буря-негода».

Друга поезія циклу «Мелодії» — «Не співайте мені сеї пісні» — тісно примикає до першої; вона по суті не вносить в характеристику чогось нового, а лише підкрес­лює сталість почуттів. Героїня просить не співати враз­ливу для серця пісню, не ятрити біль спогадів, назав­жди зв'язаних з нею. Сама пісня не називається, вона лиш виділяється з ряду однорідних: «Не співайте мені сеї пісні. . . » Розглядаючи твір як складову частину цик­лу «Мелодії», ми розуміємо: мова йде про ту ж саму пісню, співану юнаком, яка ввійшла в свідомість дівчи­ни (разом з спогадом) болючою раною:

Не співайте мені сеї пісні,

Не вражайте серденька мого!

Легким сном спить мій жаль у серденьку,

Нащо співом будити його?

Пережите, виявляється, не забулось, воно заснуло легкопробудним сном і оживає разом з піснею.

Наступна поезія циклу — «Горить моє серце, його запалила» є ніби третім і найвищим ступенем в розвит­ку скорботного почуття. Іскра палкого жалю за можли­вим, але безповоротно втраченим щастям, яка постійно жевріла в серці, спалахує страшним полум'ям, що його не вгасити ніякими слізьми. Стан надзвичайної душев­ної бурі передають динамічні метафори і метафоричні епітети: