Інтимна лірика Лесі Українки

високими ідеалами боротьби, яким вона посвятила себе: поетеса завжди почувала себе вояком передньої лінії фронту, в панцирі, що допомагав їй тамувати біль від ран. З другого боку, це обумовлювалось особистою вдачею письменниці, що ревносно берегла в собі душевні скарби, “соромлячись” виноситиїх на всенародне “позорище”.

У відомому листі до І. Франка від 13-14 січня 1903р. Леся Українка писала: “Я розумію Ваше почуття, що ви немов соромитесь трохи за сі вірші, але не тим розумію, щоб признавала слушність такій соромливості, а тільки тим, що по собі знаю се почуття. Але я думаю, що власне,ті наші думки і почуттячогось варті, які нам або страшно, або трохи соромно нести “ геть на розпуття шляхове”, - значить, то щирі, інтенсивні почуття або гарячі, або до болю холодні, але не літні. . .

Ми бачимо, Леся Українка не тільки не заперечувала, але й обстоювала інтимну лірику, предявляючи до неї серйозні вимоги, насамперед щирості, сердечності, інтенсивності вираженості почуття. В іншому мисці цитованого листа вона говорить про об’єктивно закономірне співіснування громадянської й інтимної лірики, бо натура поета-громадянина “не дає себе заглушити навіть найміцнішими і найкращими загальнолюдськими інтересами. . . ”

однак в особистій творчій практиці до віршів інтимно-ліричного змісту поетеса бралася лише тоді, коли взагалі не могла писати, при цьому свідомо уникала вузько суб’єктивного, віддаючи повну перевагу громадсько-політичним темам.

Перші суто інтимні нотки проступають у віршах веснянкової групи: “Пісня” (“Чи є кращі між квіткми”), “Напровесні”, “Веснянка”. Поетеса наслідує тут народнопісенні зразки з притаманними їм синтаксичними паралелізмами, анафоричними повторами, ритмотворчим наспівним “та” на початку віршованого рядка тощо.

У вір­ші «Пісня» молоді літа уподібнюються весняним квітам:

Чи є кращі між квітками

Та над веснянії?

Чи є кращі в житті літа

Та над молодії?

Така риторично-запитальна фігуральність, вживана замість звичайного утвердження, підсилює враження, будить асоціативні зіставлення. Подібно до весняних квітів красується, вабить зір, випромінює радість довко­ла молода людина. Проте схожість молодих літ з весня­ними квітами не тільки в цьому, але й в несталості, швидкоплинній невідворотній зміні: молодість, як і вес­няне квітування, дочасна, а головне — неповторна. І хоч людина добре знає це, вона не може не прагнути затри­мати молодощі, не може не звертатися до молодих ро­ків з благальним закликом не втікати так швидко:

Не всихайте, пишні квіти,

Цвітіть хоч до літа! Пождіть літа, доля прийде,

Не тікайте з світа!.

Особливістю цього вірша (як і багатьох пісенних зразків подібного типу) є об'єктивна форма викладу: поетове «я» тільки мислиться, його заступає якась уза­гальнена особа, ліричний герой, споріднений з автором настроєм, а може, й віком.

Той же стилістично-композиційний засіб—синтаксич­ний паралелізм, підсилений постійною строфічною ана­форою («Не дивуйте. . . »), маємо у вірші «Напровесні». Назва твору метафорична: під провесною поетеса розу­міє молодість. Це вона, рання молодість, нагороджує людину вродою, змінює дитячу пустотливу безжурність молодечою глибокодумністю, пробуджує благородні по­риви, посилює експресію відчуттів:

Не дивуйте, що серце так рв'яно,

Щиро прагне і волі і діла,

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>