Іслам

що сприяло виникненню безлічі течій і сект, головними з яких стали сунізм і шиїзм. Незважаючи на велику кількість в ісламі різних течій, усі мусульмани все ж належать до єдиної спільноти людей, об'єднаних спільною вірою, спільними традиціями і звичаями, спільною історією і спільними сучасними інтересами.  

РІЗНІ ТЕЧІЇ В ІСЛАМІ

Найбільш ранній і найбільший розкол був викликаний появою шиїзму («шия» у перекладі з араб. — партія, секта). Шиїтський рух породжений невдоволенням персів до арабів-завойовкиків, тобто це було свого роду першим проявом ан-тиарабського руху в Ірані.

У шиїзмі вірять, що законними спадкоємцями пророка Мухаммеда — імамами — можуть стати тільки його кревні нащадки, а «обрані» громадою халіфи незаконні. Звідси і відкидання шиїтами Сунни, складеної при перших халіфах із переказів про пророка. Шиїзм дав ще кілька течій, панівною із яких стала течія, що визнає одинадцять імамів — нащадків Алі; дванадцятий імам, за переказами, таємниче сховався ще в IX ст. , але незабаром повинен з'явитися як спаситель світу - махді. Ця течія дуже швидко поширилася в Ірані й з початку XVI ст. стала там офіційною державною релігією.

Інші відгалуження шиїзму оформилися в різноманітні секти. Так, ісмаїліти (від імені її засновника Ісмаїла, VII ст. )

Ісмаїлітська секта, у свою чергу, дала поштовх для утворення груп карматів і асасинів, а також послідовників халіфа Хакіма, відомої дотепер як друзи (у Лівані).

На відміну від шиїтського напрямку, ортодоксальний іслам, що охопив велику кількість мусульман, називається сунізмом. Його прихильники визнають законність сун. Від сунізму утворилася мутазилітська течія (VIII—IX ст. )

Ці сектанти стверджували, що Коран написаний людьми, доводили «справедливість» Бога, наявність власної свободи в людини. Але наприкінці IX ст. у халіфаті взяло верх реакційне фанатичне духівництво і мутазиліти зазнали переслідування. Вчення цієї секти вплинули на подальший розвиток мусульманського богослов'я.

У VIII—IX ст. у правовірному мусульманському богослов'ї склалися чотири школи: ханіфітів, шафиїтів, малікітів і ханбалітів (за іменами їхніх засновників). Остання з цих шкіл була перейнята духом крайнього фанатизму, буквального тлумачення релігійних догматів; вона зміцнилася серед відсталого бедуїнського населення Аравії. Школа малікітів, близька до школи ханбалітів, поширилася в Північній Африці. Дві інші школи, що поширилися в більш культурних областях мусульманського світу, допускали вільніше тлумачення вчення.

У той самий період в ісламі виникла містична, напівчернеча течія суфізму. У суфійському віровченні позначився вплив ідей маздеїзму, буддизму і навіть неоплатонізму. Суфії не приділяли великої уваги зовнішній обрядовості, а шукали істинного богопізнання, містичного злиття з божеством, надавали особливого значення іменам божим, що зустрічаються в Корані. На основі суфій-ського вчення почали утворюватися ордени мандрівних ченців (дервішів), представники яких незабаром перетворилися на шарлатанів, що обманюють і оббирають народ.

Із суфізмом був історично пов'язаний рух тариката («иш-рикат» у перекладі з араб. — шлях). Спочатку це поняття означало благочестиве життя для спілкування з богом, згодом до руху влилися фанатики, що проповідують «священну війну» проти християн та інших іновірців. Під прапором тариката, наприклад, вели війну імами на Кавказі проти росіян.

У XVIII ст. в Аравії виникла течія ваххабітів, що висували протест проти

1 2 3 4 5 6