Історична роль латинської мови як міжнародної мови науки

style="font-size: Після занепаду Римської імперії латинська мова поступово перестає бути знаряддям живого спілкування людей: шляхом природного розвитку, через народну латину, вона дає початок формуванню нових романських мов. Крім того як писемна мова, класична латина протягом століть залишається панівною в науці, у тому числі медицині, освіті, юриспруденції, діловодстві та в ін. сферах суспільного життя і виходить далеко за межі колишньої Римської імперії. Досить згадати, що й в Україні латинська мова відігравала у свій година значну роль. Величезна кількість латиномовних документів, що є джерелом пізнання історії, науки і культури нашого народу, чекають своїх дослідників в історичних архівах, книгосховищах, музеях.

Усвідомивши приоритетну роль латинської мови в галузі науки і культури, зрозуміємо, чому словами латинського (й грецького) походження рясніє лексика багатьох мов, у тому числі й української (наприклад, демократія, консолідація, гуманізм, культура, інститут, студент). Лексичне багатство латинської та грецької мов служити незамінною основою для створення і постійного збагачення міжнародної термінології, передусім медичної і фармацевтичної. Вивчення латинської мови в навчальних заставах має, передусім, практичний характер.

У розвитку літературної латинської мови є такі періоди:

I. Період докласичної латині (III — початок І століть до н. е. ). До цього періоду відносяться праці на латинській мові по науковим та медицинським питанням, наприклад праця Катона "De re rustica" ("Про сільське господарство"), у якому зустрічається багато слів медичного характеру, взятих з розмовної мови.

II. Класичний період (І століття до н. е. ), мова якого відома нам дуже добрі. У цей період літературна латинська мова досягає досконалості у творах видатних письменників, філософів, вчених та поетів ( Цицерона," Цезаря, Лукреція, Катулла, Горація, Вергілія, Овідія та ін. ). Особливо треба зауважити працю великого матеріаліста давнини Лукреція, "de rerum natura" 

III. Післякласична латинь епохи Імперії (І та II століття н. е

). Велике різноманіття наукової літератури. Найбільш відомими творами цього години є твір Авла Корнелія Цельса (І століття н. є. ) "Про медицину" також багатотомні праці грецького філософа, вченого та лікаря Клавдія Галена, який писав на грецькій мові, але проживаючого та працюючого в імператорському Римі. Його дій, посвячені науковим та практичним питанням анатомії, етнології та лікування різних хвороб, приготування різноманітних ліків, були верхівкою античної післягіпократовою медициною; смороду також зробили значний вплив на покоління лікарів багато століть тому. Найбільш значним науковою працею цього години є "Historia naturalis" ("Природнича історія") Плінія Старшого (23—79 pp. н. е. ). Із 37 книг, складаючих цю енциклопедію, одна книга була посвячена антропології та фізіології людини, вісім книг — ботаніці, вісім книг — лікарським рослинам, п'ять книг — лікарським засобам тваринного походження. Пізніше, в III столітті н. е. , з медицинських творів Плінія були зроблені висновки, зібрані в одну книжку, відому під назвою "Медицина Плінія". Подібними питаннями займався філософ та письменник Луцій Анней Сенека у творі "Naturales quaestiones" ("Природні проблеми"). Питанням виготовлення ліків присвятив свій твір ("Про ліки") римський лікар Скрібоній Ларг.

Усі ці автори приділяли велику увагу відшліфовуванню та уточненню научної мови медицини. У книзі Цельса часто зустрічаються розширені пояснення грецьких термінів підшукуючи найбільш точний еквівалент на латинській мові Гален.

IV. Пізня латинь (III—VI століття н. е. ) не відрізняється величними працями

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні