Історичні докази існування особи Ісуса Христа

випадку йдеться про «Царя Юдейського» – Ісуса із Назарета, Який дав Новий Закон.

Корнелій Тацит

Описуючи події другої половини I ст. після Різдва Христового, визначний римський історик Публій Корнелій Тацит (55 – 120 рр. ) згадує велику пожежу в Римі, яка сталася літом 64 р. На його думку, пожежа трапилася не випадково, а з вини імператора Нерона, який у такий спосіб вирішив розчистити пагорби Риму для нового будівництва. Тацит описує цю подію так: «І ось Нерон, щоб побороти чутки, підшукав винуватих і піддав їх найжорстокішим тортурам. Тих, хто своїми мерзотами накликав на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами. Христос, від якого походить ця назва, був страчений при Тиберії прокуратором Понтієм Пилатом, але приборкане на час марновірство знову вирвалось і поширилося не лише в Юдеї, де це зло бере свій початок, а й у Римі, куди звідусюди стікаються і заявляють про себе всі гидоти і безсоромності… Їхня страта супроводжувалася знущаннями, бо одягали їх у шкіри диких звірів, щоб їх на смерть розривали собаки, розпинали на хрестах, або приречених на смерть у вогні, – їх підпалювали з настанням темряви задля нічного освітлення» [4].

Про Ісуса Христа Публій Тацит згадує лише, що Його було страчено Понтієм Пилатом за правління імператора Тиберія (14 – 37 рр. ). Про християн ми дізнаємося від Тацита, що вони станом на 64 р. після Різдва Христового численно поширилися в Римі і називалися за іменем засновника Церкви

Все це цілковито узгоджується з християнськими свідченнями.

Пліній Молодший

Хоч до наших днів не дійшли праці Плінія Старшого, проте збереглися листи його племінника Плінія Молодшого (61 – 113 рр. ), в яких згадується про християн. З 111 по 113 рр. Пліній Молодший був правителем Віфінії (одна з провінцій Малої Азії) і за тодішніми законами переслідував християн. Доповідаючи імператорові Траяну, управитель описує релігійне становище своєї провінції, повідомляє про санкції, які він застосовує до християн: «Тих, хто заперечував, що вони є християнами або були такими, я вирішив відпустити, коли вони вслід за мною закликали богів, звершили перед твоїм зображенням, яке я повелів принести зі статуями богів, жертвоприношення ладаном і вином, крім того, хулили Христа – справжніх християн неможливо змусити до жодного із цих вчинків. Інші, вказані донощиком, сказали, що вони християни, а за тим відмовлялись від своїх слів, кажучи, що вони були християнами, але відпали, деякі за три роки, інші за багато років, деякі ж за двадцять років. Усі вони шанували і твоє зображення, і статуї богів, і лихословили Христа. Вони стверджували, що вся їхня вина або помилка полягала у тому, що вони, зазвичай у визначені дні, збиралися до сходу сонця і почергово оспівували Христа як Бога і клятвено зобов’язувалися не злочин звершувати, а утримуватися від крадіжок, грабунків, перелюбства, порушення клятви, відмови видати кимсь довірене».

Цінність цих слів полягає і в тому, що мовиться про віру самих християн. Вже у вісімдесятих роках християни поклонялися Ісусові з Назарета «як Богу». За такий історично короткий час – п’ятдесят років – не міг би виникнути міф, заради якого люди свідомо йшли б

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні