Історичні форми вільнодумства

впли­вом природознавства та знайомства з працями Л. Фе­йєрбаха, не зупинився на метафізичному матеріалізмі останнього, а намагався з'єднати його з діалектикою, яку називав "алгеброю революції".

У своїх філософських працях "Дилетантизм у на­уці" та "Листи про вивчення природи" О. Герцен з позицій матеріалізму та атеїзму висвітлив корінні пи­тання філософії — про відношення мислення сто­совно буття, про пізнаванність світу тощо. В часописі "Колокол" він називав православне духовенство при­служником "поліцейської церкви", а московського митрополита Філарета (1783—1867 рр. ) — "митрополи­том з білим клобуком і жандармськими аксельбантами".

Певне місце у боротьбі проти релігії належить В. Бєлінському. Він став одним з непримиренних бо­рців за революційне майбутнє Росії, ворогом само­державства. Особливе місце у творчості В. Бєлінсь­кого належить критиці православ'я, яке, за його ви­словом, було "опорою батога і неуцтва".

В своєму листі до М. Гоголя В. Бєлінський виклав погляди революційної демократії та значення атеїзму для визвольної боротьби народу. Критикуючи М. Го­голя, який вважав релігію корисною для народу, В. Бєлінський писав, що Росія бачить свій порятунок не в містицизмі, не в аскетизмі, не в проповідях, не в молитвах, а в успіхах цивілізації, освіти, гуманності, пробудженні в народі почуття людської гідності.

М. Чернишевський у своїх працях "Марновірство і правила логіки", "Боротьба пап з імператорами" та інших розглядав релігію як ідеологічну опору панів­ного класу. Він дійшов висновку, що тільки народна революція може відкрити масам шлях до освіти, до поширення природничо-наукових знань і звільнення людини від релігійних вірувань.

Багато уваги приділяв М. Чернишевський питан­ням походження релігії. На його думку, релігія бере свій початок від неуцтва людей; він підкреслював значення "економічного буття" в появі й еволюції ре­лігійних вірувань

У творах М. Добролюбова поряд з критикою реа­кційної ролі релігії значне місце посідають пропа­гування свободи совісті та вимога відокремлення цер­кви від держави.

Ідеї вільнодумства в цей період в Україні предста­влені в творчості Т. Шевченка (1814—1861 рр. ), І. Франка (1856-1916 рр. ), Л. Українки (1871-1913 рр. ), М. Драгоманова (1841—1895 рр. ). Характерними для їх окремих творів були м'які форми вільнодумства, що проявилися в антирелігійному скептицизмі і ін­диферентизмі, критиці окремих релігійних догм, повчань релігійної моралі, викриття "самодержавної" сутності православної церкви та ін.

Як бачимо, новітній етап розвитку вільнодумства XVIII—XIX ст. в особі французьких атеїстів і ро­сійських революційних демократів почав набувати найрадикальнішої атеїстичної форми. Через концеп­туальну абсолютизацію соціально-класових аспектів розвитку суспільства це призвело до войовничого ате­їзму з його тезою про заборону релігії. Найбільш по­слідовно такий підхід набув розвитку в марксизмі-ле-нінізмі, у більшовицькій практиці побудови атеїс­тичного суспільства.

Розробляючи вчення визвольної боротьби проле­таріату, К. Маркс (1818—1883 рр. ) і Ф. Енгельс охо­пили багато різноманітних теоретичних проблем, в тому числі й релігійних. Релігія, згідно з марксизмом, є нічим іншим, як відображенням суспільного життя, яке породжують умови матеріального буття суспільст­ва. Поряд з розкриттям матеріальної основи, на грун­ті якої виникає та існує релігія, була підкреслена й соціальна роль релігії. Марксизм постулював, що ре­лігія, будучи втечею людини з світу дійсного у світ вигадок (ілюзій), заважає практичному перетворенню природи і суспільства, є своєрідною перепоною на шляху суспільного прогресу. Тим самим вона слугує

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні