Історичні топоніми та етноніми українського народу

План

Людської пам’яті ріка. 3

Сто доріг в ногах лежить мого роду. 12

Література. 18


Людської пам’яті ріка

Мова людини має прекрасну властивість нагромаджувати і зберігати багато чого з того, що людина пізнала за своє багатотисячолітнє проживання на Землі. Мовознавство навіть виділяє серед основних функцій мови так звану акумулятивну функцію, себто здатність мови нагромаджувати досвід людських поколінь у всіх галузях діяльності людини, в побуті, в духовності, в мовленні. Це також і збереження в пам’яті народу основних подій минувшини, пізнання предками довкілля, явищ природи і оформлення всього того мовними засобами. Завдяки здатності мови акумулювати і зберігати ми, врешті-решт, усвідомлюємо своєю предковічною землю, на якій живемо, усвідомлюємо себе спадкоємцями тих поколінь наших предків, які освоїли, упорядкували наші подні провські терени, уберегли їх від зазіхань інших народів, усвідомлюємо себе окремим народом — українцями.

Пам’ять народу, збережена в мові, сягає набагато глибших хронологічних рівнів, аніж нав’язує нам загальноприйнята панівна в суспільстві версія. Наприклад, окремі українські обрядові пісні сонцепоклонницького походження, за дослідженнями О.  Потебні, В.  Гнатюка, Ф.  Колесси та ін. , зберегли пам’ять ще про первісні часи. А Хв.  Вовк простежує у деяких висловлюваннях персонажів українського весілля відлуння вірувань і звичаїв кам’яного віку. Сучасний український фольклорист В. Давидюк стверджує, що деякі українські народні казки донесли до нас пам’ять про часи мезоліту-неоліту. Щодо самого усного мовлення кожного народу, то там збереглася якась дещиця ще первісних членороздільних звуків людини, особливо у вигуках та частках.

Оповіді, легенди, перекази, записані етнографами і краєзнавцями, доносять до нас події кількасотлітньої давнини. Скажімо, живу пам’ять про татаро-монгольське нашестя XIII ст. записав відомий український краєзнавець XIX ст. Л

Похилевич на Малій Батьківщині І. Огієнка — Брусилівщині (Житомирська обл. ). Описуючи залишки Змійових валів на півдні Брусилівщини у своїй праці «Сказанія о насєльонних мєстностях Кієвской губєрнії», Л. Похилевич зазначає: «Важко відгадати призначення та епоху побудови цих укріплень. Народ стверджує, що під час першої навали татарської на Київ довколишні жителі у кількості 40000 укріпилися в цих місцях, але були умертвлені після недовготривалої осади». Було те у 1239 році, коли розлючені монголи після невдачі під Києвом пішли плюндрувати українські землі. І, як пересвідчуємося зі сказаного Л. Похилевичем, українці про те пам’ятали ще і в XIX ст. («народ стверджує»). Пам’ять українців про ті події засвідчує ще один краєзнавець М. Литвинчук, який уже в середині XX ст. записав оповіді старих людей про поразку монголів там же, на Брусилівщині, про поховання монгольських трупів у двох могилах під Брусиловом. Ті могили досі місцеві жителі називають Батиєвими могилами. Та й річечка, що тече поблизу тих курганів, понині називається Батиївка, а над тою річечкою був у XVI ст. хутір із назвою Батиїв.

Від покоління до покоління передається пам’ять про спротив татаро-монголам на всьому житомирському Поліссі. Коростенський краєзнавець М.  Брицун-Ходак зазначає: «В Путиловичах Луганщини знають — у великому кургані люди побиті… Перекази про навалу орди, штурм града, бойовисько на валах, древню криваву січ з монголами… Подібні епічні сказання відомі у Новому Дорогичині… Народицької землі, городі Норинську Овруцької, Грубському городищі землі Коростишева, Олев­ському городищі, Сущ-городі на Уборті,. . городі Гульську на Случі». Згідно із записами М. Брицуна-Ходака, народна пам’ять сягає ще глибших пластів української минувшини, аніж навала монгольської орди: «В серцевині Старих Дерев, у літописних градах Коростені, Овручі,

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні