Історичні топоніми та етноніми українського народу

ще одне наше праслово як збережена в мові пам’ять про досвід предків у технологіях та й у мовленні. Зайвим підтвердженням того, що термін город предковічно український є зафіксовані нашими рукописами XI—XIII ст. назви поселень та дворів із твірним суфіксом -ин: Биковин, Верещин, Вотьнин, Гордятин, Горошин, Губин, Малин, Неятин, Чудин, Чучин та ін. Суфікс -ин підказує, що всі ці назви відпатронімні. Отже — чий город, чий двір? Бика, Губи, Мала, Гордяти й ін.

Пам’ять про якусь нашу далеку минувшину, коли керманичами наших предків були царі, королі, князі, приховало чимало українських топонімів із основами цар/ксай, король, князь. В Україні є, наприклад, три поселення із назвою Царівка у Луганській та Житомирській областях, два поселення Царичанка у Дніпропетровській та Одеській областях, Царедарівка в Миколаївській області. Україною несуть свої води й річки з основою цар у назвах: Царівка на Чернігівщині, Царівська (їх кілька) на Запоріжжі, Полтавщині, Херсонщині, Царичанка у басейні Орелі, Царега на Одещині, Царилунга на Чернівеччині. На ще давніші часи указують назви українських поселень Саї (їх два) на Дніпропетровщині та Сумщині, Саїнка на Вінниччині, Сайків на Львівщині, Сайкове на Сумщині. Корінь сай простежується на українських землях десь у II тис. до н. е. — тоді, за Геродотом, жили керманичі сколотів (скіфів) Арпоксай, Колаксай, Ліпоксай

Більшість дослідників сходиться на думці, що основа ксай у тих іменах означає цар. Дуже давні назви поселень із основами король маємо у Закарпатті — Королеве, на Полтавщині — Короленківка, на Івано-Франківщині — Королівка, на Миколаївщині — Королівське, на Сумщині — Королівщина, на Чернівеччині — Корольча. Деякі з перерахованих вище назв, щоправда, могли виникнути від імені особового чи прізвища типу Цар, Король, одначе і в іменах та прізвищах відображене наше прадавнє мовне явище, прадавня назва керманича, очільника, провідника.

Про глибоку історичну пам’ять українства, про давність і тяглість його присутності у Подніпров’ї свідчать українські географічні назви, корінні імена особові та прізвища із основами князь, бояр, отрок, скоморох тощо. У нас навіть осіб шлюбної пари в окремих краях, наприклад, на Житомирщині, називають: князь, княгиня, а помічників весільного князя величають — бояри. Терміни князь, княгиня наші предки перенесли і на географічні назви. Так, наприклад, на Харківщині є поселення Княже, на Сумщині — Князеве, на Івано-Франківщині та Рівненщині — Князівка (їх два), на Львівщині — Княжлука, на Хмельниччині та Львів щині — Княжпіль (їх два). А річка Княгиня протікає на Тернопільщині, річка Княжинка — на Дніпропетровщині, річка Княжі Байраки — на Кіровоградщині. А ще в нас є річки із назвами Княжа (їх три) у басейнах Ворскли, Південного Бугу та Синюхи, Княжева у басейні Сіверського Дінця, Князьок у басейні Південного Бугу. Течуть українськими землями й кілька потоків із основою князь у назвах: Княж у басейні Пруту, Княгинин у басейні Тиси, Княжий (їх два) на Івано-Франківщині та в Закарпатті. Є ще й балки Княжна у басейні Сіверського Дінця та Княгинка на Дніпропетровщині.

Мовна пам’ять у вигляді географічних назв увіковічила й боярський стан. Основа бояр дала життя назвам топонімів: Боярівка на Чернігівщині, Боярка (їх два) на Київщині та Одещині, Бояро-Лежачі на Сумщині. Варті уваги й назви річок та потоків: Боярка (їх чотири) у басейнах Південного Бугу, Тетерева, Прип’яті і Сули, Боярчик

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні