Історичні топоніми та етноніми українського народу

Тернопільщині, Дуляби на Тернопільщині, Дулібська Воля — на Житомирщині. На Київщині є озеро Дулібське, а річка Дуліба тече на Чернігівщині.

У «Літописі руському» є записи 1241 року про Болоховську землю як частину Русі-України та болоховських князів. Нині в Івано-Франківській області є село Болохів, а у Волинській області — село Болоха. Ось така пам’ять про колишню назву цілого краю. У рукописах XI—XIII ст. часто фігурують етнічні групи, які були сусідами русів-українців: печеніги, половці та ін. Київські князі утихомирили той войовничий люд і навіть залучили на охорону своїх городів. Про ті події збереглася пам’ять у назвах українських поселень Печеніги у Хар ківській області, Печеніжин у Івано-Франківській області, Печенюги у Чернігівській області, Половецьке у Житомирській області, Велике Половецьке та Мале Половецьке у Київській області. А річка Стара Печеніга протікає у басейні Сіверського Дін ця.

Завдяки античним авторам Геродоту, Птолемею та ін. ми знаємо назви багатьох етнічних груп (а може, регіональних назв наших предків), які були насельниками українських теренів, починаючи з половини I тис. до н. е. і до початку I тис. н. е. То сколоти (скіфи), будини, роксолани, саки, біски/бойски, неври/неурії, савара/саура, норики, ути, сармати, гуни та ін. Мовна пам’ять українства підтверджує факт проживання тих етнічних груп в українському Подніпров’ї та й їхні назви. Скажімо, корінь автоетноніму (самоназви) сколоти простежується в українських назвах річок Сколот, Сколобан, Сколівка, Сколодинка, Оскол та назвах поселень Сколе на Львів­щині, Сколенці на Хмельниччині, Сколобів на Житомирщині. Геродот згадує в українському Подніпров’ї топоніми Гери та Герос

Вірогідно, корінь тих назв гер став твірним для назв наших річок Гериня у басейні Дністра, Геребар у басейні Прип’яті, Герцушка у басейні Пруту, як і назв балок Геруса у басейні Сіверського Дінця та Гертіп на Одещині. Співзвучними із етнонімами роксолани та саки є українські географічні назви Роксолани — село на Одещині, Саки — місто, Сакське озеро. Згадувані античними авторами бойски/біски, правдоподібно, увіковічились в українських назвах краю Бойківщина і назв поселень Бойківка, Бойків, Бісків, Бісковичі та ін. Етнонім бойски/біски перегукується із закартографованим на наших землях К.  Птолемеєм етнонімом беси/біси. Цей етнонім, можливо, походить з того ж мовного кореня, що й українські назви річок Бескидовець у басейні Стрия, Бескідець у басейні Тиси та назви гір — Бескиди.

Деякі зі згадуваних античними авторами етнічних груп українського Подніпров’я фігурують і в наших рукописах XI—XIII ст. Так, у недатованій частині «Повістей врем’яних літ» ідеться про нориків/нориців, які згадуються і в античних джерелах. Цей етнонім досить широко представлений в українських географічних назвах. Українськими землями несуть свої води річки Нориця у басейні Десни, Норинь у басейні Ужа, Норець у басейні Прип’яті. Є в нас і населені пункти Норинці, Норинськ на Житомирщині, Норцівка на Харківщині, Нориця на Чернігівщині. Важливими для з’ясування найдавніших витоків української мови є згадувані античними авторами етноніми будини, савра/саура, гуни, утидорси. Докладно описав у V ст. до н. е. будинів та їхнє місто Гелон грек-історик Геродот. Важливо, назва Гелон дуже нагадує назву міста Голунь, яка викарбувана у написах I тис. до н. е. на кам’яних стовпах, знайдених під Медвином на Київщині. Один, менший із двох написів, у сучасній обробці звучить так: «Буди Голунь та серця, а в серці сім’я на сім’я». І

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні