Історичні топоніми та етноніми українського народу

С. Плачинду, М. Іванченка, Ю. Шилова, С. Васильченка, С. Наливайка, В. Довгича, В. Кобилюха та ін. Археолог С. Васильченко переконаний, що індоарії були нащадками носіїв так званої ямної культури. Він пише: «Ямник… на зламі IV—III тис. до н. е… створив космічний світогляд, записаний потім в Індії». За С. Васильченком, арійська люд ність сформувалась «у степах нинішньої України… і в середині II тис. до н. е. ру шила в Іран і далі в Індію». Тут варто ще раз згадати В. Шаяна та Л. Клейна, які припускають, що перша хвиля колоністів Індії вийшла із Праукраїни ще в IV тис. до н. е.

Сучасний український сходознавець-індолог С. Наливайко, провівши масштабні дослідження міфологічних та лінгвістичних матеріалів, наголошує: «У пам’ятках, писаних санскритом, особливо в «Ріг веді», «Магабгараті» і «Рамаяні», багато точок дотикання з Україною, українцями і українськими реаліями, давніми й сьогочасними… Предки сучасних українців брали участь у подіях, описаних у «Магабгараті», а самі ці події, принаймні деякі, відбувалися і на теренах України». С. Наливайко переконливо доводить, що імена багатьох індоарійських Богів, царів, мудреців, героїв є однокорінними із багатьма українськими прізвищами та географічними назвами. Що стосується згаданих вище етрусків, то, думається, пам’ять про них залишилася на українських землях у назві річок Лета у басейні Прип’яті, Летавка у басейні Дністра, Леташівка у басейні Горині, а також у назвах поселень Летава та Летичів на Хмельниччині, Летичівка на Черкащині, Летківка на Вінниччині, Летня на Львівщині. Є в нас і прізвище Лета. Річ у тім, що в етрусків була Богиня з іменем Лета

У них же була й Богиня Рея. А в нас на Житомирщині є річка Рея та село Рея.

Напрошується висновок, що однією з найдавніших мов, яка поширила свій вплив задовго до нашої ери на мови Індії, Малої Азії та Південно-Західної Європи була мова наших подніпровських предків. Думки таких учених, як Партола, В. Шаян, Л. Клейн, Н. Гусєва, підводять до висновку, що першу хвилю колоністів індських витоків у IV тис. до н. е. становили наші предки-трипільці. Адже Трипільська цивілізація датується половиною VI тис. до н. е. — кінцем III тис. до н. е. Важливо, чимало топонімів та імен особових представників першої хвилі колоністів Індії мають свої корені в українській землі і в українській мові.

Якісь туманні натяки на ті давні часи, коли наші подніпровські предки хвиля за хвилею викочувались до витоків Інду, зберігає українська усна словесність. Мотиви про далекі подорожі надзвичайних героїв є основними в українських народних казках із циклу так званих героїко-міфологічних чи, як дехто називає, «чарівних» казок. Це казки «Котигорошко», «Летючий корабель», «Три брати», «Чарівна сопілка» та ін. Сучасний український фольклорист В. Давидюк датує початки таких казок у IV—III тис. до н. е. А це доба Трипільської цивілізації. Головні герої тих казок шукають своє щастя, вимандровуючи у «далекі Світи», у «чужі землі», «на край Світу», у «тридев’яте царство», до «чорного царства». У тих далеких Світах наші герої зустрічають персон із іменами Сонце, Сонцева мати, Морська пані, Чорний крук (цар) та ін. У таких казках, як пише В. Давидюк, відхід одноплемінника від свого роду прирівнюється до його остаточної втрати. Батьки, прощаючись із героєм, мовлять йому «уже я тебе не побачу», «та чи увиджу ще тебе?». Ці прощальні висловлювання свідчать про якісь переселення,

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні