Історичні топоніми та етноніми українського народу
Відголоски колонізації нашими предками витоків Інду вчуваються в українських переказах про рахманів. Наш учений Хв. Вовк пише, що в деяких місцевостях України існує ще звичай відносити шкаралупи великодніх яєць на річку та пускати їх по воді у певній надії, що вони допливуть до далекої країни, де живуть рахмани, які не знають, коли настає Великдень і святкують його тоді, як припливуть до них із України шкаралупи крашанок. Хв. Вовк вірить, що рахмани — то брахмани, себто каста жреців індусів. Ще ясніше видно, що рахмани — то представники найдавніших вихідців із Праукраїнської Материзни із оповідей, записаних М. Максимовичем. Він зазначає, що народ на Волині, Поділлі, та Червоній Русі каже, що Рахманський Великдень залишився в Україні від рахманів, які жили колись у цих краях. Прикметно, брахманів згадує й наша пам’ятка часів Русі-України «Повісті врем’яних літ»: «Закон же іуктиріян глаголемії брахмани і островичі». Правдоподібно, наші рахмани та індоарійські брахмани — то одні й ті ж члени цілої духовної касти. Назва тієї касти, як вірить С. Наливайко, збереглася в назвах українських поселень Рахманів (їх два) та в наших прізвищах Рахман, Рахманець, Рахманюк, Рахманченко і ін.
Пам’ять про якісь давні походи наших предків у далекі краї, складається враження, збереглася у деяких українських обрядових піснях із мотивом «золотого плуга». У тих піснях співається про скирти, які «повеземо на тихий Дунай», чи які «звеземо над край-Дунай». Особливо вражають у тих наших піснях висловлювання про засівання ланів за далекими морями: «Мої служеньки барзо вірнії! Ой поїдете в чисте поле,. . За чорне море. Будем сіяти жито, пшеницю,. . всяку сівбицю». Ця оранка «за чорним морем», жнива «над краєм-Дунаєм» мають реальне підґрунтя. Адже наші подніпровські предки у доісторичні часи саме й колонізували за морем долини витоків Інду і землі за Дунаєм. А колоністи Індії першої хвилі, предками яких, за Н. Гусєвою, були творці Трипільської цивілізації, занесли до Індії культове пошанування плуга. Прикметно, у прадавнину на українських землях використовувався примітивний безколісний плужок, що звався галаджійка. А в санскриті поняття плуг означається однокорінним із ним словом гала. Знає санскрит і слово галіка — орач. Отже, мовний корінь гал/гала є ще трипільського походження.
Література
1. Брамлей Ю
2. Емельянов Ю. Н. Основы культурной антропологии. СПб. , 1994.
3. Иванов В. В. Культурная антропология и история культуры. М. , 1989.
4. Лурье С. В. Историческая этнология. М. , 1997.
5. Орлова Э. А. Введение в социальную и культурную антропологию. М. , 1994.
6. Чеснов Я. В. Лекции по исторической этнологии. М. , 1998.