Історія електрошокерів як засобів самооборони

з ринку виробу сумнівної якості і походження, узяти під контроль держави відповідність електричних параметрів медичним нормам.     У 2001 році Білорусь послідувала прикладу Росії. Прийнятий 17 жовтня Палатою представників Закон про зброю відрізняється від російського неістотними деталями. Він також відніс електрошокові пристрої і іскрові розрядники до категорії цивільної зброї і статтею 14 дозволив набувати їх без дозволу і реєстрації як громадянам Республіки Білорусь, так і іноземцям. Як і в російському Законі в статті 1, що вводить основні поняття, вживані в тексті, відсутнє визначення електрошокових пристроїв і іскрових розрядників. На відміну від Росії, в Білорусі дозволений оборот електрошокерів, проведених за межами країни за умови їх відповідності нормам, встановлюваним Міністерством охорони здоров'я Республіки.   В Україні електрошокери включені в перелік майна, яке не може знаходитися у власності громадян і юридичних осіб недержавної форми власності (Ухвала Верховної Ради України N 19\95- ВР від 24. 01. 95 р. ). Проект Закону України « Про право власності на окремі види майна» пропонує закріпити такий їх статус.     Проект N 1171 Закону України «Про зброю», підготовлений Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, взагалі не згадує про електрошокерах.     В рамках чинного законодавства електрошокери відносяться до спеціальних засобів активної оборони, вживаних правоохоронними органами. Відповідна ухвала Кабінету Міністрів України N 302 датована 21 квітня 1995 року. У цьому документі електрошокові пристрої були «зрівняні в правах» з гумовими палицями, наручниками і спецзасобами, що містять препарати сльозоточивої і дратівливої дії.     Впровадження електрошокерів в правоохоронні органи почалося лише три роки опісля після видання Міністерством внутрішніх справ 13
02. 1998 р. наказу N 101, утвердившого «Інструкцію про порядок застосування електрошокових пристроїв». У серпні 1998 р. вони були прийняті на оснащення і включені в Норми  для органів внутрішніх справ і внутрішніх військ МВС України. Аналізу ходу впровадження, узагальненню отриманих результатів буде присвячений окремий розділ. Зараз же хотілося б відзначити, що їх правовий статус гальмує вдосконалення цього виду несмертельної зброї, робить практично неможливими розробку і підготовку виробництва нових моделей.     Сьогодні всього лише одне підприємство України випускає одну модель — ІР-4, оскільки ринок збуту обмежений більш ніж скромними фінансовими можливостями силових відомств по закупівлі електрошокерів. Бюджетних коштів, що виділяються, не вистачає на задоволення гостріших потреб. Нарощування можливостей по виробництву не представляє комерційного інтересу. Можу абсолютно відповідально сказати, що за п'ять з гаком років, що пройшли з початку закупівель МВС електрошокерів, не було жодного місяця в році, коли витрати, пов'язані з виробництвом, були б покриті доходами від продажів. Яке підприємство міститиме таке виробництво, яке до того ж строго регламентується ліцензійними умовами і вимагає чималих щомісячних витрат на їх підтримку?    Вихід з положення міг би бути знайдений на шляхи чіткого законодавчого визначення самого поняття — «електрошоковий пристрій». Включення його до складу цивільної зброї самооборони і встановлення порядку придбання права власності в рамках підготовлюваного «Закону про зброю» негайно привернуло б не одного виробника. Природна конкуренція сама б забезпечила створення для МВС цілої гамми виробів, що ввібрали досягнення сучасних технологій. Саме за таким сценарієм розвивався цей напрям в Росії. Російське МВС приступило до оснащення електрошокерами після насичення виробниками внутрішнього ринку. До цього часу такі підприємства як НПП «МАРТЪ», НДІ СТАЛЬ, НВО СПЕЦІАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ накопичили достатній досвід розробки і
1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні