Історія іменникових форм

і рідкісні давального та місцевого, наприклад: за  (Р. , гр. 1366, 12), вызвали есмы. . . два  (П. , гр. до 1301, 12), даєть (Р. , гр. 1458, 167), безо дву копу (Р. , гр. 1400, 61), предо очима (Р. , гр. 1421, 94). Не однаковим є діапазон уживання форм двоїни і в межах окремих відмін; лише поодинокими прикладами засвідчуються форми називного та знахідного відмінків двоїни від іменників основ на та : и(ж) є(м)(л) . . . волы два (Ак. Одр. , 1576), (с)ти (Ак. Одр. , 1579). Найчастіше форми двоїни іменників виступають не самостійно, а в синтаксичному поєднанні з числівниками два дві, оба обі, три, чотири і найповніше пред­ставлені від таких іменників із значенням парності: и дали есмо ему . . .  (Р. гр. 1424, 99), с (Р. , гр. 1378, 26), диявола под подопьтавши (АПГУ, XVII, II, 215), о(т) главы до ногу (К. З. , 4), з очю зогнал (АЖ, 1583), на очию (Слав, сл. , XVII, 29), подперши плечима дверъ (АПГУ, XVII, І, 78). Це незаперечні свідчення занепаду категорії двоїни в історії української мови. Цей процес, оче­видно, завершується вже до XVI ст. , хоч у живих говорах української мови він відбувався повільніше, ніж у мові книжній.

Сучасна українська мова зберігає деякі залишки від колишніх форм двоїни у вигляді флексії орудн. відм

множ. -има: очима, плечима, ушима (звичайніше вухами), дверима, грошима (звичайніше грішми). В окремих північних і південно-західних говорах трапляються форми орудн. відм. множ, на -шла, -ома, -ема, -ма і від інших іменників: курима, костима, зубома, товаришами, крилема, граблема, дверма, грішма, грушма. Українським говорам відомі форми двоїни також у наз. і знах. відм. іменників жін. р. з флексією -і- (), рідше -и (): дві нозі, три вербі, дві хвили, дві жмени.

Літературна мова зберігає часом відмінності в системі наголошу­вання колишніх форм двоїни і множини: дві (множ. ), дві  (множ. ), три (множ. ), дві (множ. ), дві (множ. ), три (множ. ), два (множ. ), два (множ. ).

Занепад категорії двоїни — один із найістотніших процесів роз­витку категорії числа в історії української мови, процесів, що зумови­ли зникнення однієї з числових парадигм відмінювання іменників та спричинилися до виформування чіткого протиставлення форм однини і множини.


Література

  1. М. А. Жовтобрюх, О. Т. Волох, С. П. Самійленко, І. І. Слинько. Історична граматика української мови; К. , 1980, - 318 с.
  2. С. В. Семчинський. Загальне мовознавство; К. , 1988, - 328 с.  

 

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні