Історія олімпійських ігор сучасності

Олімпіадою в Лондоні 1908 року і Олімпіадою в Стокгольмі 1912 року складає в олімпійському русі періоду першої світової війни главу, що мала епохальне значення. Саме тоді на порядок денний були винесені питання, завдяки яким програму літніх Олімпійських ігор можна було розробляти на сучасній основі.

З урахуванням досвіду проведення Олімпійських ігор в Лондоні та Стокгольмі з’явилося немало ідей, спрямованих на вдосконалення ігор, які були використані на наступних олімпіадах. Так наприклад з’явилися ідеї про те, що число спортсменів, що виставляються однією країною, в деяких видах спорту слід скоротити з дванадцяти до трьох, а в таких видах, як боротьба, слід було б обмежувати час поєдинків. Слід було б також ввести оцінку результатів по очкам. Скоротити по можливості програму змагань в таких видах де можна виграти за рахунок обдарованості, в таких, як стрибки з місця, пентатлон і декатлон, підняття обтяжень однією та двома руками. Потім виникла пропозиція про те, що заради уникнення пристрасного суддівства, необхідно в кожному виді спорту створювати міжнародне журі, по те, що треба виробити таку систему жеребкування, яка б не складала переваги для знаючих місцевість господарів змагань. Була виказана, звичайно, і думка по те, що для вирішення проблем пов’язаних із правилами змагань в таких видах спорту як фехтування, легка та важка атлетика необхідно створення міжнародних спортивних союзів.

Розвиток олімпійського руху точно відображає рівномірний ріст числа країн, що приймали участь у іграх. Країни засновники: Австралія, Австрія, Чили, Данія, США, Франція, Греція, Нідерланди, Угорщина, Великобританія, Німеччина, Росія, Швейцарія та Швеція. Країни що приєдналися в період з 1900 по 1914 роки: Бельгія Чехословаччина, Південна Африка, Єгипет, Фінляндія, Ісландія, Японія, Канада, Куба, Люксембург, Норвегія, Італія, Терція, Португалія, Сербія, Нова Зеландія, Румунія.

Подальший його розвиток тимчасово призупинила світова війна

Після Паризького конгресу 1914 року Кубертен замислювався про відставку. Однак його співробітники вважали, що його відставка, за тих міжнародних обставин, призведе до розпаду всієї організації. Будучи головною діючою особою в період виникнення олімпійського руху, Кубертен проявив видатні здібності до спритних дипломатичних маневрів в інтересах збереження руху. Після захвату німцями Бельгії член МОК англієць Теодор А. Кук вимагав виключити Німеччину та союзні з нею країни зі складу комітету, а право на проведення ігор 1916 року передати одному із міст у нейтральній країні. Кубертен відкинув пропозицію спрямовану на розкол руху, згодившись при цьому на існуючу в комітеті неофіційну домовленість про те, що МОК має бути збережений в тому вигляді в якому він був створений у мирний час. Він не змінив своєї позиції коли Кук у відповідь на його дії вийшов зі складу МОК. Що стосується вимоги про перенос Ігор в інше місто, вона була відкинута на тому ґрунті, що німці не відмовилися від організації Ігор. Устав МОК проголошує, що “олімпіаду можна не проводити”, але ні в якому разі не можна змінювати її порядковий номер, строки та місце її проведення. Подальші загострення протиріч йому вдалося відвернути шляхом тимчасової відміни сесій Комітету на весь період військових дій.

В умова загостреної міжнародної обстановки аналогічну небезпеку містило в собі також питання про адміністративний центр. Оскільки в 1914 році ще не можна було передбачити не тривалості війни, ні її закінчення,

1 2 3 4 5 6 7