Історія розвитку міста Радивилів

Радивилів уже отримав статус міста, відбулася церемонія освячення будови, почалися подальші роботи. Місцевість, яка встигла порости високими бур'янами і виглядала пустинною, завирувала людьми: тільки мулярів і теслярів тут трудилося більше ста. Хід робіт контролювали Попов і запрошений ним архітектор Юркевич. Усього за два місяці, до початку жовтня, з'явився над усією будівлею залізний дах із настінними жолобами. Оскільки наближалися холоди, стіни середнього купола і зведеного другого ярусу дзвіниці щільно прикрили дощаною покрівлею.

У 1871 році чекала нова тяганина: присутствіє виявило, що церква зводиться не за планом, вона була більшою, ніж намічалося: в довжину – на 6 з четвертю аршинів (4 м 45 см), у ширину – на 4 із половиною аршини (3 м 20 см), стіни клалися ширші на 2 цеглини. Почалося затяжне листування: одна сторона запитувала, друга давала пояснення. Міняли архітекторів, складали нові плани й кошториси. . . Папери врешті-решт осідали в міністерстві внутрішніх справ, де вони не швидко дочекалися б черги, якби не наполягання Попова. З'явився архітектор Олексій Антонович Скуратов і підрахував, що остаточна вартість будівництва сягне 20 тисяч рублів. Попов зрозумів: кінця-краю цій справі не видно і тягар йому не під силу, отож, пожертвувавши ще 500 рублів, став просити увільнення від обов'язків. Але хто б погодився виконувати їх далі? Почали шукати компромісних варіантів, і після взаємопоступок Попов здався: він продовжить працювати для користі парафії. Скуратов, наскільки було можливо, виправляв недоліки попередніх архітекторів. По суті, його творчий внесок виявився вирішальним.

Узимку 1872 р. доставили матеріали, яких не вистачило. А в 1873 р. будова була вивершена і передана комітетові. Залишалося подбати про внутрішній благоустрій храму. Але на іконостас виділялося лише 1500 рублів, на оздоби й ризницю взагалі не було грошей

Між тим тільки іконостас мав обійтися в 5 тисяч. Голова будівельного комітету князь Вадбольський звернувся до директора департаменту митних зборів Качалова з проханням про те, щоб на ці потреби виділили кошти міністерства фінансів – як-не-як, церква будувалася і для чиновників митного відомства та прикордонної варти. Качалов звернувся до міністра фінансів, а той, у свою чергу, до царя. У 1873 і 1874 роках було дозволено виділити по 4 тисячі рублів. Згідно зі складеним членом братства академіком Федюшкіним описом і малюнком замовили у Санкт-Петербурзі іконостас – купцеві Леонтьєву, а ікони замовили в академіка Васильєва, а в купця Алексєєва – дзвони, оздобні й ризничі речі (панікадило, потир, Євангеліє, хрест, плащаницю і т. д. ).

15 вересня 1874 року новозбудована церква була урочисто освячена архієпископом Волинським і Житомирським Агафангелом. Настоятелем парафії у цей час був Петро Никифорович Петровський, протоієрей, який з 1841 р. вчителював у Клинецькому і Кременецькому духовних училищах, сан священика прийняв 22 серпня 1845 р. , а в Радивилові з перервами священствував з 1866 р. до 16 серпня 1892 р. , дня смерті, і похований при церкві св. О. Невського. Такої ж честі бути похованими при храмі, якому вони всіляко сприяли, удостоїлися: начальник Радивилівського митного округу, дійсний статський радник В. І. Благой (1839 – 1895), керуючий Радивилівською митницею М. В. Баклановський (1835 – 1908), протоієрей І. П. Петровський (1858 – 1937). Наприкінці ХІХ століття в церкві зберігалися метричні книги за 1757 – 1801 роки і

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні